Ґрейс підійшла і сіла біля Бомбардира, взявши його руку.
— А тепер, синку, поки ми чекаємо на твою сестру, я маю щось тобі сказати. Ти, мабуть, волів не говорити про це зі мною, але я твоя мати і маю висловити свою думку.
Юніс не мала уявлення, про що йтиметься, але запропонувала залишити їх наодинці.
— Ні, ні, моя люба. Я впевнена, Бомбардир не проти, щоб ти це почула. А я буду рада, якщо ти засвідчиш цю нашу розмову.
Заінтригована Юніс присіла на своє місце. Бейбі Джейн, що до цього мостилася біля Бомбардира на канапі, перебралася йому на коліна, немов забезпечуючи хазяїну свою моральну підтримку.
— Ну що ж. Почнімо. — Ґрейс стисла синову руку і трохи потрусила її. — Любий мій хлопчику, ще відтоді, як ти був маленьким, я зрозуміла, що ти не з тих, хто одружиться й подарує мені онуків. Гадаю, твій батько також про це здогадувався, хоча, звичайно, ми ніколи не обговорювали цю тему. Зараз я хочу, щоб ти знав, що я ані на йоту не шкодую про це. Я завжди пишалася тобою, пишалася, що ти — мій син, і якщо ти щасливий, якщо у тебе гідне життя, це все, що має значення.
Бомбардир почервонів, хоч Юніс не знала, чи то сльози, чи слова матері стали тому причиною. Її глибоко зворушив настрій Ґрейс, хоч вона і стримувала усмішку, спостерігаючи цю цілковито британську манеру намагатися сказати щось, не кажучи цього.
— Минулого тижня Джоселін витягла мене в кіно. Мені було конче треба трохи розвіятися, перепочити від твого батька, — голос Ґрейс затремтів, але вона ковтнула сльози й додала: — Ми не дуже перебирали, на що йти, просто купили квитки на найближчий сеанс і сіли дивитися.
Бейбі Джейн умостилася зручніше на колінах Бомбардира. Це забере більше часу, ніж вона очікувала.
— Ішов фільм «Філадельфія» з милим Томом Генксом, дружиною Пола Ньюмена і ще тим іспанцем.
Ґрейс подумала, як продовжити свою думку, і нарешті підібрала слова, які здалися їй пристойними:
— Це зовсім не весело.
Вона зробила паузу, можливо, сподіваючись, що сказала достатньо, але, подивившись на збентежений вираз обличчя Бомбардира, змусила себе пояснити:
— Я просто хочу, щоб ти пообіцяв мені, що будеш обережним. Якщо знайдеш собі «особливого друга» або… — їй раптом стало ясно, — або у тебе вже хтось є, просто пообіцяй мені, що не заразишся цими снідами.
Юніс боляче вкусила себе за губу, але Бомбардир не зміг стримати усмішку:
— Це називається СНІД, мамо.
Проте Ґрейс не слухала. Вона бажала лиш одного, щоб він пообіцяв.
— Я не витримаю, якщо втрачу і тебе.
Бомбардир заприсягнувся своїм серцем.
Розділ 36
— Це не я, я клянуся, — промовила Саншайн. Вони зайшли до кабінету, щоб внести на сайт іще деякі речі, і виявили посеред столу в калюжі чорнил улюблену авторучку Ентоні. Авторучка «Conway Stewart», дуже гарна. Саншайн захоплювалася цією річчю і багато разів роздивлялась її блискучу яскраво-червону з чорним поверхню перед тим, як повернути ручку до шухляди.
Лора глянула на заклопотаний вираз серйозного обличчя дівчини й обійняла її, підбадьорюючи.
— Я знаю, сонечку.
Вона попрохала Саншайн обережно взяти авторучку за краєчок і покласти назад, туди, де їй належить бути, поки сама прибрала безлад на столі. Коли Лора повернулася до кабінету, вимивши руки після чорнил, Саншайн відбирала речі з полиць.
— Це зробила Королева квітів, чи не так? — запитала вона Лору.
— Не знаю напевне, — збрехала Лора. — Може, це я залишила ручку там, забула, і вона якось потекла.
Лора усвідомлювала, як неправдоподібно це звучить, вираз на обличчі Саншайн доводив, що обдурити її не вдалося. Лора згадала про те, що казав Фредді, і чим більше вона про це думала, тим більше воно її турбувало. Якщо всі дрібні капості Терези — то лише фізична демонстрація її болю від розлуки з Ентоні, то, напевно, далі ставатиме тільки гірше. Вона пам’ятала слова Роберта Квінлана про Терезу, про її «непримиренний норов, коли її розпалити». Милий Боже, та скоро вона почне все тут підпалювати і трощити, а Лора вже й так утомилася прибирати за роздратованим привидом.