— Тільки не знову! Господи Ісусе! Тільки не знову! Тільки не знову! Тільки не знову!
Це зі свого крісла підводилась Евлалія.
— Тільки не колонки, зовсім здуріла ця смердюча сучка! Дай же нам спокій! — заревіла вона, пожбуривши одну зі своїх палиць в Еді. Палиця і на милю не підлетіла до старої танцюристки, але та застогнала, сльози покотилися з її очей, а сеча полилася між ніг на капці.
Евлалія звелася на ноги, опираючись на ту палицю, яка в неї ще залишилася.
— А тепер ця стара шкапа ще й обісцялася! — люто прошипіла Евлалія, розбризкуючи слину.
Юніс спробувала відтягти Бомбардира, але він немов приріс до підлоги. Деякі мешканці почали плакати та кричати, а декотрі спокійно спостерігали на віддалі. Чи принаймні вдавали спокій. Двоє з персоналу заспокоїли Евлалію, а Сильвія забрала бідолашну Еді. Стара тремтіла і скиміла, сеча капала з пелени її нічної сорочки, поки вона човгала, хапаючись за руку Сильвії і гадаючи, де ж поділася бальна зала.
Повернувшись у прихисток кімнати Бомбардира, Юніс зробила йому чашку чаю. П’ючи чай, Юніс розглядала поповнення Бомбардирової колекції крадених речей. Він почав красти предмети, які йому були геть зовсім не потрібні. Ваза, чайна чашка, столові прилади, рулони пластикових пакетів для сміття, парасольки. Він ніколи не крав з кімнат інших мешканців, тільки із загальних місць. Симптом його хвороби, мабуть. Дрібні крадіжки. Але він і губив речі також. Наприклад, слова, він губив слова, як дерево восени втрачає листя. Ліжко міг назвати «м’який прямокутник для сну», олівець — «паличка з сірою серединою, щоб нею писати». Замість слів він говорив підказками чи, усе частіше, не говорив узагалі. Юніс запропонувала подивитися фільм. Юніс і Бомбардир так довго були колегами і найкращими друзями. Випадкові коханці Бомбардира з’являлись і зникали, але Юніс залишалася. Вони стали, як чоловік і дружина, тільки без сексу й без свідоцтва про шлюб, і від їхніх колись таких насичених стосунків зосталися лише нікчемні уламки — прогулянки і перегляд фільмів.
Бомбардир обрав фільм «Пролітаючи над гніздом зозулі».
— Ти впевнений? — запитала Юніс.
Вона сподівалася, що він вибере щось веселіше після тієї сцени, свідками якої вони щойно стали. Але Бомбардир був непохитний. Коли вони дивилися на пацієнтів психіатричної лікарні, які вервечкою тинялися на дворі для прогулянок, Бомбардир указав на екран і підморгнув їй.
— Прямо, як ми, — сказав він.
Юніс подивилася йому в очі й була шокована ясністю погляду. Це був справжній Бомбардир — дотепний і веселий. Він так рідко повертався. І чи надовго? Навіть найкоротші візити були безцінними, але вони переповнювали її тугою. Він скоро піде від неї. Але куди?
Цей фільм вони дивилися багато разів, проте цього разу все було інакше.
Коли Вождь поклав подушку на жахливо безтямне обличчя Мака і задушив його, Бомбардир узяв Юніс за руку й вимовив свої три останні слова:
— Забери. Мене. Звідси.
Він нагадував їй про обіцянку. Юніс дивилася на екран і все міцніше стискала руку Бомбардира, а велетень Вождь вирвав мармуровий кулер для води з ванної, пожбурив його в масивне заґратоване вікно і вирвався на свободу. Коли почалися титри, Юніс не могла поворухнутися. Бомбардир узяв її за другу руку. В його очах бриніли сльози, але він усміхався, коли прошепотів самими вустами: «Будь ласка».
Перш аніж Юніс устигла відповісти, без стуку увійшла медсестра.
— Час приймати ліки, — метушилася вона, брязкаючи ключами від настінної шафи. Вона відчинила шафку і щойно почала шукати таблетки, коридором розлігся жахливий крик, за яким одразу ж почувся неприємний сміх Евлалії.
— Знову ця чортова жінка! — вилаялася медсестра і кинулася в коридор, залишивши шафку для ліків відчиненою.
Юніс уже час іти. Пора, але поки вона тут, у неї ще є Бомбардир, отож вона не може змусити себе підвестися. Проте кожна хвилина — це лише межа між зараз і потім, хвилини нічого не змінять. Бо рішення ухвалено. Юніс знала, що це єдина можливість, єдина мить, коли її кохання до цього чоловіка дасть немислиму силу, якої вона потребує. Пора. Відбиток ключа зостався в неї на долоні, так сильно вона його стисла. Юніс відімкнула вікна, розчинила їх. Їй так хотілося востаннє обійняти Бомбардира, відчути його тепло і дихання біля себе. Але Юніс знала, якщо зробить це, то похитнеться, тож замість цього вона передала йому ключ і поцілувала в щоку.