Нора підняла картку зі словом «ДЕРЕВО». Ретривер одразу ж підійшов до світлини сосни і тицьнувся в неї носом. Кола Нора підняла картку «АВТОМОБІЛЬ», він понюхав світлину машини, а коли взяла картку «БУДИНОК», то пес показав на колоніальний особняк. Таким чином вони пройшли п’ятдесят слів, і пес жодного разу не помилився. Нора була вражена його прогресом, а Ейнштейн постійно метляв хвостом.
— Але, Ейнштейне, — промовив Трейвіс, — все ж тобі ще до біса далеко до читання Пруста!
Нору зачепили кпини Трейвіса з її учня, і вона вигукнула:
— Він неабиякий молодець! Ейнштейн не може досягти рівня учня коледжа за один вечір, але він навчається швидше, ніж будь-яка дитина.
— Справді?
— Так! Значно швидше.
— Ну, в такому разі він заслуговує на кілька «Мілк-боунів».
Ейнштейн одразу ж побіг на кухню за печивом для собак.
2
Літо минало. Трейвіс був здивований, як швидко Нора навчила Ейнштейна читати.
До середини липня вони перейшли від саморобної абетки до дитячих книг Доктора Сьюза, Моріса Сендака, Філа Паркса, Сюзі Бодал, Сю Дрімер, Мерсера Маєра та багатьох інших авторів. Здавалося, Ейнштейн обожнював їх, але його улюбленими стали книги Паркса і особливо — чудова серія «Квак і Жаб» Арнольда Лобела, хоча ні Нора, ні Трейвіс не могли зрозуміти причини такої любові. Вони поприносили йому цілі стоси дитячих книг із міської бібліотеки, а крім того, чимало купили у магазині.
Спочатку Нора читала йому вголос, водячи пальцем під кожним словом, а Ейнштейн напрочуд уважно спостерігав за нею, нахилившись до книжки. Пізніше вона вже не читала вголос, а просто тримала книгу розгорнутою перед ретривером і перегортала сторінки, коли він просив (скавчав або подавав якийсь інший знак).
Бажання Ейнштейна цілими годинами сидіти над книгами доводило, що він справді читає їх, а не просто розглядає чудові картинки. Все ж Нора вирішила перевірити його на знання змісту книги, задаючи питання за сюжетом.
Коли Ейнштейн прочитав «Квак і Жаб цілий рік», Нора згорнула книжку і промовила:
— Добре. Тепер відповідай «так» або «ні» на мої питання.
Вони були на кухні, де Трейвіс готував картопляно-сирну запіканку на обід. Нора й Ейнштейн сиділи за кухонним столом, а Трейвіс відклав свої кулінарні справи, щоби подивитись, як Ейнштейн проходитиме свій тест.
Нора сказала:
— Перше запитання. Коли Жаб одного зимового дня прийшов до Квака, той лежав у ліжку і не хотів виходити. Так?
Ейншейн повернувся на бік на кріслі, щоб мати змогу помахати хвостом: «Так».
— Але зрештою Жаб витягнув Квака на вулицю й вони пішли кататися на ковзанах, — продовжувала Нора.
«Ні».
— Вони пішли кататися на санчатах, — промовила вона.
«Так».
— Дуже добре! Пізніше на Різдво Жаб вручив Кваку подарунок. Це був светр?
«Ні».
— Нові санчата?
«Ні».
— Коминковий годинник?
«Так, так, так».
— Чудово! — промовила Нора. — Що ми будемо читати далі? Як щодо «Неперевершеного містера Фокса»?
Ейнштейн несамовито замахав хвостом.
Трейвіс хотів би брати активнішу участь у навчанні ретривера, але він бачив, що робота з Ейнштейном йшла на користь Норі, тому вирішив не втручатися. Хоча Трейвіс іноді бурчав, сумніваючись, що пес зможе навчитися читати, і постійно кепкував з успіхів собаки чи його улюблених книжок. Цього скептицизму вистачало, щоб Нора з подвійним завзяттям взялася за навчання і проводила з ретривером ще більше часу, аби довести, наскільки Трейвіс помиляється. Ейнштейн же ніяк не реагував на негативні відгуки Трейвіса, і той припускав, що пес такий поблажливий лише тому, що розуміє тонку психологічну гру хазяїна, яка полягає у тому, щоб діяти від протилежного.
Було важко зрозуміти, чому Нора аж розквітала під час навчання. Можливо, тому, що вона ні з ким раніше так жваво не спілкувалася, як оце тепер із собакою (навіть із Трейвісом чи тіткою Вайолет). Сам процес активного спілкування допомагав їй вибавитися від своєї шкаралупи. А, можливо, їй подобався сам факт того, що вона передає свої знання псові. Нора за вдачею була дбайливою людиною, їй подобалося піклуватися про когось, хоча вона все попереднє життя і була відлюдницею, тож не мала жодної нагоди проявити себе у цьому сенсі. Тепер у Нори з’явився такий шанс, і вона не шкодувала сил та часу. І в цьому піклуванні про інших вона знаходила радість.
Трейвіс також підозрював, що стосовно ретривера яскраво проявлявся її материнський інстинкт. Терплячість Нори можна було порівняти з терплячістю хорошої матері у поводженні з дитиною, і вона часто розмовляла з Ейнштеном з такою ніжністю та любов’ю, що здавалося, ніби вона розмовляє зі своєю коханою дитиною.