Коли прибули Лем із Кліффом, люди шерифа щойно закінчили запихати останки у спеціальні мішки. Вони ще не встигли їх застебнути, і Лем помітив, що жертвами стали чоловік і жінка. Обоє були молодими і вдягнутими як туристи. В обидвох були страшенні рани і вирвані очі.
Кількість невинних жертв сягнула п’яти. Ці втрати знову змусили Лема відчути свою провину за те, що коїться. В такі моменти він жалкував, що тато виховав у ньому настільки гостре почуття обов’язку.
Помічник шерифа Гал Бокнер, високий засмаглий чоловік із навдивовижу грубим голосом, розповів Лему про стан жертв і хто вони такі:
— Згідно з його паспортом, чоловіка звали Сідней Тренкен, двадцять вісім років, із Ґлендейла. На тілі більше десятка страшних укусів, ще більше подряпин та порізів. Як бачите, горло розідране, а очі…
— Бачу, — відповів Лем, якому не хотілося чути всі ці жахітні деталі.
Чоловіки з кримінальної лабораторії застебнули мішки. Цей звук продзвенів у спекотному липневому повітрі, немов ланцюжок із крижинок.
Бокнер промовив:
— Спершу ми подумали, що, можливо, Тренкена зарізав якийсь маніяк. Час від часу з’являється божевільний убивця, який полює на своїх жертв у лісі, а не на вулицях. Тому ми подумали… спочатку він їх зарізав, а ці рани — справа тварин-падальників, уже коли хлопець був мертвий. Але тепер… ми не впевнені.
— Я не бачу крові на землі, — трохи здивовано промовив Кліфф Соамз. — Зазвичай її буває багато.
— Їх убили не тут, — сказав Бокнер і продовжив звітувати: — Жінка, двадцяти семи років, Рут Казаваріс, також із Ґлендейла. Також страшні укуси та порізи. Її горло…
Знову перебивши його, Лем запитав:
— Коли їх було вбито?
— Поки що нема результатів криміналістичної експертизи, найімовірніше, це сталося вчора пізно ввечері. Гадаємо, що трупи принесли сюди, бо на вершині їх простіше знайти: тут проходить популярний туристичний маршрут. Але їх знайшли не туристи, а регулярний пожежний патруль. Пілот подивився вниз і побачив на голому хребті розпростерті тіла.
Ця височина над каньйоном Боулдера розташовувалася за 55 кілометрів на північно-північний захід від піку Джонстона, де 18 червня молоді туристи заховалися від Аутсайдера у мікроавтобусі і стріляли в нього з «браунінга» 32-го калібру. Це трапилося двадцять вісім днів тому. Напевно, Аутсайдер рухався на північно-північний захід, покладаючись винятково на інстинкт. Без сумніву, йому доводилося обходити непрохідні каньйони, тому в цій гористій місцевості він пройшов загалом від 100 до 150 кілометрів, тобто проходив близько чотирьох кілометрів за день. «Чим же це створіння займалося весь інший час, коли не йшло, не спало і не полювало?» — подумалось Лему.
— Ви, напевно, бажаєте глянути, де їх вбили, — сказав Бокнер. — Ми знайшли те місце. І лігво.
— Лігво?
— Чортів барліг, — промовив один із лісничих.
З часу прибуття Лема та Кліффа поліцейські, лісничі й криміналісти поглядали на них із підозрою, проте Лема це не дивувало. Місцева влада завжди сприймала їх із підозрою і цікавістю, бо тут не звикли, щоб такий могутній федеральний орган, як АНБ, приїжджав у їхню тмуторокань і брав справи під свою юрисдикцію. Втім, таке траплялося рідко. Але тепер він зрозумів, що їхня цікавість була іншого характеру і значно сильніша, ніж зазвичай, і за мить Лем уперше відчув їхній страх. Вони знайшли якийсь барліг і зрозуміли, що тут справа значно незвичніша, ніж ті, у яких раптово з’являються представники АНБ.
Лем і Кліфф були в костюмах, краватках і лакових черевиках. Звичайно, такий одяг ніяк не годився для прогулянки каньйоном, але вони не були проти, тож лісничі повели їх. Двоє поліцейських, криміналісти та один із трьох лісничих залишилися біля трупів, а шестеро чоловік почали спускатися вниз. Вони пройшли вузькою канавою, вимитою дощами, а тоді потрапили на оленячу стежку. Спустившись вниз каньйону, вони повернули на південний схід і пройшли близько кілометра. Незабаром Лем спітнів і вкрився пилюкою, а на його шкарпетки та штанини поначіплялися колючки.
— Ось тут їх убили, — промовив Бокнер, виводячи їх на галявину, оточену віргінськими соснами, тополями та іншою рослинністю.
На білуватому піску та вигорілій на сонці траві темніли величезні плями крові.
— А ось тут ми знайшли лігво, — сказав один із лісничих.
Це була вузька печера біля підніжжя стіни каньйону завглибшки десь метрів із три і завширшки метрів шість. Від місця вбивства — не більше десяти кроків. Вхід у печеру мав два метри завширшки, але був доволі низький, тому Лем нахилився, щоб увійти. Проте, опинившись усередині, він зміг випростатися, оскільки до верху було високо. В печері стояв неприємний запліснявілий запах. Світло пробивалося сюди крізь вхід і вимиту водою півметрову дірку в стелі. Але попри це в печері було темно і градусів на двадцять прохолодніше, ніж у каньйоні.