— Що з тобою, волохата мордо? — поцікавилася Нора.
Дивлячись на неї своїми виразними карими очима, Ейнштейн щосили намагався передати якусь складну і важливу думку, проте Нора його не могла зрозуміти.
За півгодини до заходу сонця, коли вони вже в’їхали в місто й австостраду змінили міські вулиці, Ейнштейн почав вити вже по-іншому, а відтак глухо загарчав.
— Що з ним таке? — запитала Нора.
Спохмурнівши, Трейвіс промовив:
— Не знаю.
Коли пікап під’їхав до орендованого будинку Трейвіса і зупинився в тіні фінікової пальми, ретривер почав гавкати. Упродовж їхньої тривалої подорожі він мовчав, а тепер його гавкіт у замкнутому просторі ледь не оглушив Трейвіса і Нору, проте ретривер не заспокоювався.
Коли Трейвіс із Норою вийшли з машини, Ейнштейн проскочив повз них і, не перестаючи гавкати, завмер, перепинивши їм шлях.
Нора рушила було до парадного входу, але Ейнштейн із гарчанням кинувся на неї. Він схопив її за джинси і спробував збити з ніг, але вона встояла. Ейнштейн відпустив її лише тоді, коли Нора відійшла назад.
— Що на нього найшло? — запитала вона Трейвіса.
Замислено дивлячись на будинок, той промовив:
— Він точнісінько так само поводився у лісі того дня… коли не хотів, щоб я йшов темною стежкою.
Нора спробувала підкликати пса, щоб заспокоїти.
Але Ейнштейн не йшов. Коли Трейвіс вирішив перевірити пса і спробував підійти до будинку, Ейнштейн загарчав на нього і змусив відступити.
— Почекай тут, — наказав Трейвіс Норі й повернувся до трейлера.
Ейнштейн бігав туди-сюди перед будинком, з гарчанням і скавулінням поглядаючи на двері та вікна.
Сонце заходило, вже майже потонувши в океанічних водах. На вулиці було тихо і звично, проте Нора відчувала, що тут щось не так. Теплий тихоокеанський вітерець поколихував пальми, евкаліпти й фікуси, які тихо шелестіли. Будь-якого іншого дня ці звуки були би приємними, але зараз вони здавалися зловісними. У довгих тінях і останніх помаранчево-фіолетових променях сонця Норі ввижалася зачаєна небезпека. Окрім поведінки пса, у неї не було жодних причин вважати, що десь поряд на них чигає щось небезпечне, тому її тривога мала радше інстинктивний характер.
Трейвіс вийшов із трейлера, тримаючи в руках великий револьвер. Він лежав незаряджений у шухляді в спальні впродовж усього їхнього медового місяця. Зараз Трейвіс вставляв набої в гнізда, а ще за мить клацнув барабаном.
— Це необхідно? — схвильовано запитала Нора.
— Того дня в лісі щось було, — промовив Трейвіс. — Хоч я й не бачив того створіння… але в мене волосся стало дибки. Так, гадаю, револьвер не буде зайвим.
Реакція Нори на шелестіння дерев та вечірні тіні наштовхнула її на думку, що Трейвіс міг відчути в лісі. Тому вона визнала, що з револьвером трішки безпечніше.
Ейнштейн перестав бігати і знову перепинив Трейвісу шлях до будинку.
— Всередині хтось є? — звернувся Трейвіс до ретривера.
Ейнштейн швидко помахав хвостом.
— Люди з лабораторії?
«Ні».
— Та інша піддослідна тварина, про яку ти говорив?
«Так».
— Та істота з лісу?
«Так».
— Добре. Я хочу ввійти.
«Ні».
— Так, — наполягав Трейвіс. — Це мій будинок, і я не збираюся втікати, хай би там що було.
Нора згадала світлину кіношного монстра з журналу, на яку Ейнштейн так бурхливо відреагував. Вона не вірила, що на світі може існувати щось подібне. На думку Нори, Ейнштейн перебільшував або ж вони не зрозуміли його «пояснення» до світлини. І попри те вона раптом пошкодувала, що в них нема гвинтівки, а є лише револьвер.
— Це «Магнум 357», — узявся Трейвіс пояснювати псові. — Один постріл, навіть якщо вцілить у руку чи ногу, зіб’є будь-якого негідника з ніг, хоч би то й був велетень. Це те ж саме, що стріляти з гармати. В мене чудова вогнева підготовка, і я постійно тренуюся на стрільбищі, щоб не втрачати форму. Я знаю, що роблю, і сам із ним впораюся. Окрім того, ми ж не можемо викликати копів, еге ж? Що б вони тут не знайшли, їх це зацікавить, посиплеться купа запитань, і рано чи пізно вони відвезуть тебе назад у ту кляту лабораторію.
Ейнштейн був, вочевидь, незадоволений рішучістю Трейвіса, та все ж піднявся сходами й озирнувся, наче стверджуючи: «Добре, але я тебе самого не пущу».
Нора теж хотіла зайти з ними, проте Трейвіс був непохитний, наполігши, щоб вона залишилась у дворі перед будинком. Нора неохоче погодилася, оскільки в неї не було зброї, тому вона б мало чим зарадила, а, найімовірніше, могла б і сама постраждати.