Тримаючи револьвер напоготові, Трейвіс піднявся сходами до Ейнштейна і встромив ключ у замок.
7
Трейвіс відімкнув замок, поклав ключ у кишеню і штовхнув двері, тримаючи перед собою револьвер, а за мить обережно переступив через поріг. Ейнштейн зупинився поряд.
У будинку було тихо, як і належить. Але у повітрі відчувався якийсь сморід.
Ейнштейн тихо загарчав.
Через вікна в будинок майже не проникало світло надвечірнього сонця — кілька вікон були частково або повністю зашторені. Але все ж Трейвіс роздивився, що диванне покриття порване. Пошматовану поролонову начинку було розкидано на підлозі, а дерев’яний стелаж для журналів розбито об стіну на друзки. У фанері зяяли дірки. Телевізор розбили підлоговою лампою, яка ще досі стирчала з екрана, а книжки з полиці, пошматувавши, порозкидали по всій вітальні.
Незважаючи на протяг із відкритих дверей, сморід ставав нестерпним.
Трейвіс потягнувся до настінного перемикача, і в кутку загорілася лампа. Вона не давала багато світла, але безлад можна було роздивитися.
«Таке враження, що тут хтось пройшовся з бензопилою і мотокосаркою», — подумав Трейвіс.
У будинку панувала тиша.
Залишивши двері відкритими, Трейвіс зробив кілька кроків углиб кімнати. Під ногами хрускотіли пожмакані сторінки розідраних книжок. На деяких сторінках і на сніжно-білому поролоні Трейвіс зауважив якісь темні, іржаві плями, відтак різко зупинився, зрозумівши, що це кров.
За мить він помітив труп велетня, що лежав на боці біля дивана. Він був наполовину закиданий закривавленими сторінками з книг, палітурками і суперобкладинками.
Ейнштейн загарчав голосніше і зловісніше.
Підійшовши до тіла, яке лежало всього лише за декілька метрів від входу до їдальні, Трейвіс зрозумів, що це хазяїн будинку Тед Гокні. Біля нього лежав набір інструментів «Крафтсмен». У Теда був ключ, і Трейвіс не мав нічого проти, якщо той приходив будь-коли, аби щось полагодити. Останнім часом там щось постійно ламалося — то крани протікали, то посудомийка не працювала. Вочевидь, Тед, котрий мешкав звідси за квартал, прийшов сюди, щоб щось полагодити, а тепер сам зламався і ремонту не підлягає.
Через сильний сморід Трейвісу спочатку здалося, що чоловіка вбито тиждень тому. Але, придивившись, він побачив, що тіло ще не розпухло від трупних газів і не почало розкладатися. Отже, його вбито не так давно: можливо, день тому чи навіть менше. Були дві причини огидного смороду: по-перше, Теда вительбушили, а по-друге, вбивця випорожнився і обдзюрив труп.
Очі Теда було вирвано.
Трейвіса ледь не знудило, і не лише тому, що він товаришував із Тедом. Було достатньо лише глянути на таку божевільну жорстокість, і неважливо, хто був убитий. Здавалося, таким робом збезчещено було не лише жертву, а й усе людство.
Ейнштейн загарчав голосніше, зриваючись на лютий гавкіт. Це таки діяло на нерви.
Трейвіса пересмикнуло, а за мить лунко закалатало серце. Він відвернувся від трупа і побачив, що ретривер дивиться в їдальню. Зважаючи на зашторені обидва вікна, там було темно, хоч в око стрель. З кухні просочувалася лише тонка смужка тьмавого світла.
«Втікай!» — порадив його внутрішній голос.
Але він не втік, бо не звик повертатися спиною до небезпеки. Ну, не так, щоб зовсім: останні роки він фактично втікав від життя, занурившись у відчай і самотність. Це й було відвертим боягузтвом. Але все вже позаду: зараз Трейвіс став зовсім іншою людиною. Його змінили Ейнштейн і Нора. Тому він не втікатиме, чорт забирай!
Ейнштейн напружився, вигнувши спину і витягнувши вперед голову, і почав гавкати настільки люто, що аж слина потекла з пащі.
Трейвіс підійшов до арки, що вела в їдальню.
Ретривер став збоку і загавкав ще лютіше.
Виставивши револьвер і намагаючись підбадьорити себе вже самим виглядом потужної зброї, Трейвіс обережно зробив ще один крок посеред зрадливого безладу. До арки залишалося не більше трьох кроків. Він зазирнув у темну їдальню.
Гавкіт Ейнштейна відлунював по всьому будинку, так наче тут була ціла зграя псів.
Трейвіс зробив ще один крок і побачив, як у темряві щось поворухнулося.
Він застиг.
Нічого. Жодного поруху. Невже це виплід його уяви? Тіні у їдальні були схожі на чорно-сірий креп. Трейвіс не міг уже зрозуміти, чи там дійсно щось ворушилося, чи це розігралася його фантазія.
«Біжи звідси», — промовив його внутрішній голос.
Але Трейвіс не послухався і вже підняв було ногу, щоб увійти в їдальню. Створіння знову поворухнулося, і тепер уже не було жодних сумнівів у його присутності, бо за мить воно метнулося з дальньої частини кімнати, плигнуло на стіл і з криком, від якого кров холонула в жилах, кинулося на Трейвіса. У темряві він бачив постать у людський зріст із палаючими очима. Попри погане освітлення, Трейвіс іще встиг зауважити її спотворені риси, поки вона наближалася.