Серед уламків на підлозі Лем знайшов чотири світлини у срібних рамках. Напевно, вони стояли на комоді або на нічному столику. На першій було зображено Корнелла разом із симпатичною блондинкою. До цього Лем уже багато дізнався про нього, тож припустив, що це Паула, його покійна дружина. На іншій чорно-білій світлині було зображено пару. Висновуючи з їхнього віку, Лем здогадався, що то батьки Корнелла. На третьому знімку, також чорно-білому, був хлопчина років одинадцяти-дванадцяти. Можливо, сам Трейвіс Корнелл, але вірогідніше — його брат, котрий загинув ще дитиною.
На останній світлині було зображено групу з десяти вояків, які сиділи на дерев’яних сходах біля входу в казарму і посміхалися на камеру. Серед них був Трейвіс Корнелл. На кількох уніформах Лем помітив виразний шеврон загону «Дельта» — елітного антитерористичного підрозділу.
У задумі поставивши останню світлину на комод, Лем попрямував до вітальні, де Кліфф продовжував ритися в закривавленому мотлоху. Вони шукали докази, які поліцію жодним чином не могли б зацікавити, але багато чого розповіли би співробітнику АНБ.
Вони пізно дізналися про вбивство у Санта-Барбарі. Лема повідомили майже о шостій ранку. В результаті преса вже встигла розтрубити найстрахітніші подробиці і з неабияким ентузіазмом висувала найнеймовірніші версії щодо можливого вбивці. Здебільшого репортери схилялися до того, що Корнелл тримав екзотичну небезпечну тварину (гепарда або пантеру), яка напала на хазяїна, коли той, нічого не підозрюючи, увійшов у будинок. Оператори залюбки знімали порвані, закривавлені книжки. Такої версії дотримувались і в «Нейшнл інкваєр». Лема це не здивувало, оскільки, на його думку, таблоїди на кшталт «Інкваєра», що ганялися за сенсацією, і так звані офіційні засоби масової інформації мало чим відрізнялися одне від одного, хоча журналісти з цим не погоджувалися.
Лем уже продумав і почав втілювати кампанію з дезінформації на підтримку істерії про екзотичних кішок, що вирвалися на свободу, таким чином пустивши пресу хибним слідом. Інформатори, проплачені АНБ, даватимуть інтерв’ю, стверджуючи, що знали Корнелла, і клястимуться, що той дійсно тримав пантеру разом із собакою. Інші, котрі хоча й в очі не бачили Корнелла, називатимуть себе його друзями, скиглитимуть, що давно радили йому вирвати пантері зуби і кігті, коли та виросла. Поліція захоче допитати Корнелла і невідому жінку відносно пантери та місця її ймовірного перебування.
Лем був упевнений, що це відволіче пресу від розслідувань, які, можливо, допоможуть їм з’ясувати правду.
Звісно ж, Волт Гайнс в окрузі Оріндж дізнається про вбивство, розпочне розслідування разом зі своїми друзями з місцевої поліції і швидко здогадається, що Аутсайдер у погоні за псом пробрався далеко на північ. Як добре, що він скористався допомогою Волта!
Увійшовши до вітальні, де працював Кліфф, Лем запитав:
— Ти щось знайшов?
Молодик підвівся із безладу, обтрусив руку і промовив:
— Так. Гляньте на столі у їдальні.
Лем пішов за ним, де на столі лежав лише товстий блокнот на металевих кільцях. Розгорнувши і прогортавши його, він побачив світлини з глянцевих журналів, наклеєні з лівого боку. Навпроти кожної світлини великими друкованими літерами було написано назву предмета: «ДЕРЕВО», «БУДИНОК», «АВТОМОБІЛЬ» тощо.
— Як гадаєш, що це? — запитав Кліфф.
Лем промовчав і продовжив сердито гортати блокнот. Він відчував, що це щось напрочуд важливе, проте не міг зрозуміти чому. І нараз його осяяло:
— Це абетка.
— Еге, — погодився Кліфф.
Лем помітив, що помічник посміхається.
— Гадаєш, вони знали, що пес такий розумний? Він продемонстрував їм свої здібності, і вони вирішили… навчити його читати?
— Схоже на те, — промовив Кліфф, досі посміхаючись. — Господи, невже ти гадаєш, що таке можливо?
— Не сумніваюся, — промовив Лем. — До речі, у програму експериментів доктора Везербі входило навчання ретривера читанню цієї осені.
Тихо засміявшись від подиву, Кліфф промовив:
— Щоб мене чорти вхопили!
— Аніж шкіритися, краще поміркуй над цим, — промовив Лем. — Чолов’яга знає, що пес надзвичайно розумний, і, можливо, йому вдалося навчити його читати. Тому нам потрібно зрозуміти, яким чином він спілкувався з собакою. Він знає, що має справу з піддослідною твариною, і розуміє, що пса розшукують.