Поки Ейнштейн завзято натискав на педалі і клацав фішками, складаючи їх докупи, Трейвіс виніс пиво і миску з водою на передній ґанок. Він хотів там дочекатися Нори. Коли Трейвіс повернувся, то Ейнштейн уже склав речення:
«МОЖНА МЕНІ ГАМБУРГЕР? АБО ТРИ ВІДЕНСЬКІ СОСИСКИ?»
Трейвіс відповів:
— Я збираюся пообідати з Норою, коли вона приїде. Не хочеш почекати і поїсти разом з нами?
Ретривер облизався і хвильку подумав, відтак подивився на літери і відсунув деякі з них, а натомість із тих, що залишилися, склав нове речення, додавши літери «Я» і «Л» з трубок.
«ДОБРЕ. АЛЕ Я ВМИРАЮ ВІД ГОЛОДУ».
— Витримаєш, — промовив Трейвіс, збираючи фішки і розкладаючи їх по відповідних трубках.
Потім Трейвіс узяв рушницю, притулену до одвірка задніх дверей, і, вийшовши на ґанок, поставив її поряд із кріслом-гойдалкою. Ейнштейн вимкнув світло у комірчині й приєднався до нього.
Трейвіс всівся у кріслі, а Ейнштейн — на підлозі з червоного дерева. Запанувала тривожна тиша.
Тепле жовтневе повітря повнилося пташиним щебетом.
Трейвіс смакував пиво, а Ейнштейн час від часу хлебтав воду. Потім вони вдивлялися на путівець, що ховався у гущі дерев, за якими проходило шосе.
У бардачку «тойоти» Нора тримала «Вальтер-38», заряджений кулями з м’якими наконечниками. За кілька тижнів після від’їзду із Сан-Марино вона під орудою Трейвіса навчилася кермувати машиною, стріляти з «вальтера», автоматичного пістолета-кулемета «узі» та рушниці. Сьогодні Нора взяла лише «вальтер», оскільки на шляху до Кармела їй нічого не загрожувало. Окрім того, якби навіть Аутсайдер нишпорив тут без відома Ейнштейна, то йому був потрібен він, а не Нора. Тому їй навряд чи щось загрожує.
Але ж де вона?
Трейвіс пошкодував, що не поїхав з нею. Проте після тридцяти років залежності й заляканості поїздки до Кармела були для неї одним зі способів самоствердитися і перевірити власні стійкість, незалежність і впевненість у собі. Тому Нора хотіла їздити сама.
О пів на другу, коли Нора запізнювалася вже на півгодини, у Трейвіса десь у животі почало ятрити.
Ейнштейн узявся ходити туди-сюди.
Через п’ять хвилин ретривер першим почув, як із траси повертає машина. Він кинувся вниз сходами й вибіг на узбіччя путівця.
Трейвіс не хотів, щоб Нора помітила його надмірне хвилювання, бо вона могла подумати, що він не вірить у її здатність подбати про себе, хоча цією здатністю вона могла пишатися. Тому Трейвіс не підвівся з крісла, а продовжував сидіти із пляшкою «Корони» в руках.
Коли з’явилася блакитна «тойота», Трейвіс із полегшенням зітхнув. Проїжджаючи повз будинок, Нора посигналила, а чоловік помахав у відповідь, так наче він не сидів там під важким рядном страху.
Ейнштейн підбіг до гаража, щоби привітатися з Норою, і за мить вони повернулися. Нора була вдягнута у блакитні джинси та біло-жовту картату сорочку, але, на думку Трейвіса, навіть у цьому одязі вона могла би бути у центрі уваги на якомусь балі, вальсуючи поміж пишно вдягнутих й обвішаних коштовностями принцес.
Нора підійшла до Трейвіса і, нахилившись, поцілувала його. Її губи були теплими. Нора запитала:
— Сумуєш без мене?
— Без тебе я не бачив сонячного світла, не чув пташиного співу і світ мені був немилий.
Трейвіс спробував надати своєму тону легковажності, але його репліка прозвучала досить серйозно.
Ейнштейн потерся об ноги Нори й почав скавчати, щоб вона звернула на нього увагу, а потім підвів голову і тихо гавкнув, наче запитуючи: «Ну?»
— Він має рацію, — промовив Трейвіс. — Так нечесно. Ти змушуєш нас хвилюватися.
— Все, як я і думала, — сказала Нора і посміхнулася.
— Думала?
— Так. Я залетіла.
— Господи, — протягнув Трейвіс.
— Я вагітна. Тепер у нас буде типова сім’я. Я готуюся стати матір’ю.
Трейвіс підвівся, обійняв Нору і поцілував.
— Лікар Вайнгольд не міг помилитися? — запитав він.
Нора відповіла:
— Ні. Він хороший лікар.
Трейвіс промовив:
— Він повинен був повідомити термін.
— Слід очікувати появи дитини на третій тиждень червня.
Трейвіс дурнувато запитав:
— Наступного червня?
Нора засміялася і сказала:
— Я не хочу виношувати дитину на рік більше.
Нараз втрутився Ейнштейн, якому захотілося почухатися об неї, щоб висловити таким чином своє захоплення.
— Я привезла холодненьку пляшку іскристого, щоб відсвяткувати таку новину, — промовила Нора, покручуючи паперовим пакетом.
Коли Трейвіс на кухні вийняв пляшку, то побачив, що це яблучний безалкогольний сидр.
— Хіба святкування не варте кращого шампанського? — запитав він.
Дістаючи келихи з буфету, Нора промовила:
— Напевне, я дурепа і могла би стати чемпіоном світу з переживань… але я не можу ризикувати, Трейвісе. Я ніколи не думала, що в мене будуть діти, і навіть не мріяла про це. Тепер у мене з’явилося безглузде відчуття, що я можу втратити дитину чи її заберуть від мене, якщо я не вживу всіх заходів безпеки і не зроблю все правильно. Тому я не вип’ю ні ковточка спиртного, поки не народиться дитина. Я не їстиму багато червоного м’яса, натомість додам до свого раціону більше овочів. Я ніколи не палила, тому тут проблем не буде. Я наберу стільки ваги, скільки сказав лікар Вайнгольд, займатимуся гімнастикою, тож у мене буде найкраща дитина у світі.
— Звісно, — погодився Трейвіс, наповнюючи келихи іскристим яблучним сидром. Він також налив трохи у миску Ейнштейна.
— Все буде добре, — промовила Нора.
— Так, — погодився Трейвіс.
Вони проголосили тост за дитину і за Ейнштейна, який буде чудовим хрещеним батьком, дядьком, дідусем і їхнім пухнастим янголом-хранителем.
Ніхто навіть словом не згадав про Аутсайдера.