Вінс ретельно приховував свій відчай і невдоволення. Він не хотів зараз займатися ризикованою справою, натомість волів зосередитися на пошуках Трейвіса Корнелла і пса. Але Вінс знав, що замовлення Тетраньї було не пропозицією, а наказом. Щоб отримати імена людей, які продавали фальшиві документи, необхідно прибрати Веласкеса.
Вінс промовив:
— Для мене буде за велику честь вбити будь-яку комаху, яка вкусила вас. Цього разу я зроблю це безкоштовно.
— О ні, я наполягаю, щоб ти взяв гроші, Вінсенте.
Якомога вкрадливіше посміхнувшись, Вінс промовив:
— Будь ласка, доне Тетранья, я хочу зробити вам послугу. Не відмовляйте мені в цій радості.
Тетранья подумав над пропозицією, хоч він на це й очікував: безкоштовне вбивство в обмін на допомогу Вінсу. Відтак, поклавши руки на величезне пузо, погладив його.
— Який я везунчик! Де б я не з’явився, всі роблять мені послуги і догоджають.
— Це не просто везіння, доне Тетранья, — промовив Вінс, хоч йому були огидні лестощі. — Що посієш, те й пожнеш. Ви ж пожинаєте добро, бо самі його щедро сієте.
Тетранья з гордим виглядом прийняв пропозицію Вінса вбити Веласкеса безкоштовно. Ніздрі його п’ятачка роздувалися, наче він занюшив щось смачне. Дон запитав:
— Але скажи мені… аби задовольнити мою цікавість, що ти зробиш із тим чоловіком, з яким у тебе є особисті порахунки?
«Висаджу йому мізки і заберу пса», — подумав Вінс.
Але він знав, що Викрутка хоче почути ту ж круту маячню, що й більшість його замовників, у яких він був улюбленим кілером, тому відповів:
— Доне Тетранья, я збираюся відрізати йому яйця і вуха, вирізати язик, а потім увігнати льодоруба в його серце, щоб воно навіки зупинилося.
Очі товстуна схвально загорілися, а ніздрі роздулися.
3
До Дня подяки Аутсайдер так і не знайшов будинок з мореного дуба у Біґ Сурі.
Щовечора Трейвіс і Нора зачиняли віконниці зсередини і замикали двері на замок. Вкладаючись спати на другому поверсі, вони спершу ставили біля ліжка рушниці, а револьвери клали на нічні столики.
Іноді глупої ночі вони прокидалися від дивних звуків надворі або на піддашку над ґанком. Ейнштейн у такому разі починав ходити від вікна до вікна, щосили принюхуючись, але завжди давав знати, що боятися нема чого. Потім Трейвіс зазвичай виявляв джерело шуму — єнота або іншу лісову істоту.
Трейвіс відсвяткував День подяки краще, ніж сподівався, враховуючи їхню ситуацію. Вони з Норою приготували розкішну традиційну вечерю на трьох: смажену індичку в каштановому соусі, запіканку з устрицями, глазуровану моркву, печену кукурудзу, салат із перченої шинкованої капусти, рогалики та гарбузяний пиріг.
Ейнштейн покуштував усі страви, оскільки тепер у нього був значно витонченіший смак, аніж у звичайного пса. Втім, він залишався псом і йому дуже не сподобалася кисла шинкована капуста з перцем, а от індичці він віддав належне. На День подяки він весь вечір із задоволенням гриз кісточки.
Через декілька тижнів Трейвіс почав помічати, що пес час від часу їсть траву у дворі, як це, бува, роблять інші собаки. На День подяки це повторилося, і коли Трейвіс запитав, чи подобається йому трава на смак, Ейнштейн відповів: «Ні».
— Тоді чому ти їси її?
«ТАК ТРЕБА».
— Навіщо?
«НЕ ЗНАЮ».
— Якщо ти не знаєш, навіщо тобі потрібна трава, чому ж тоді їси її? Інстинкт?
«ТАК».
— Просто інстинкт?
«ВІДЧЕПИСЬ».
Того вечора всі троє сиділи на подушках у вітальні навпроти великого кам’яного каміна і слухали музику. Золотиста шерсть Ейнштейна виблискувала у світлі полум’я. Трейвіс обіймав Нору, а іншою рукою гладив пса, міркуючи, що той недарма їсть траву, оскільки вигляд у нього напрочуд здоровий і бадьорий. Ейнштейн кілька разів чхнув й інколи покашлював, але це було природною реакцією на переїдання в День подяки, а також на тепле сухе повітря біля каміна. Тому Трейвісу навіть на гадку не спадало турбуватися про здоров’я пса.
4
Погожого п’ятничного дня, 26 листопада, одразу після Дня подяки Гаррісон Ділворт був на борту своєї улюбленої дванадцятиметрової яхти під назвою «Фіорітура». Вона стояла біля причалу в затоці Санта-Барбара. Гаррісон натирав мідні деталі судна й так захопився цією справою, що не помітив, як у доці з’явилися двоє чоловіків у ділових костюмах. Гаррісон підвів голову, коли вони хотіли відрекомендуватися і показати свої посвідчення, але він уже без того знав, хто вони — не їхні імена, а де вони працювали.