— Ага, звісно, — голосно промовив Лем у порожній кімнаті мотелю о другій ночі. — Якщо ти такий відданий Карен, то чому зараз не з нею?
Але він лукавив. Врешті-решт, у нього була робота, дуже важлива робота.
— В тому й біда, — пробурмотів Лем. — У тебе завжди, завжди є якісь роботи.
Він ночував поза межами свого дому понад сто ночей на рік, кожну третю ніч. А коли навіть бував удома, то половину цього часу блукав подумки геть іншими місцями, розмірковуючи про останню справу. Якось Карен запропонувала народити дитину, проте Лем відклав це на потім, зіславшись на те, що, мовляв, він не може взяти на себе відповідальність за дітей, поки не зробить успішну кар’єру.
— Успішна кар’єра? — уголос повторив Лем. — Господи, та ти успадкував гроші свого татуся. В тебе більший стартовий капітал, аніж у доброї половини твоїх знайомих.
Якби він був такий відданий Карен, як ті люди своєму псові, то її бажання були б для нього понад усе. Якщо Карен захотіла мати дітей, то це повинно бути важливіше за кар’єру. Принаймні він міг би піти на компроміс і згодитися на народження дитини, коли йому стукнуло тридцять. До цього він би опікувався кар’єрою, а після тридцяти займався б вихованням дітей. Зараз йому було сорок п’ять, скоро стукне сорок шість. Карен — сорок три, тому думати про дітей уже трохи пізнувато.
Лем відчув себе страшенно самотнім.
Він підвівся з ліжка і в трусах пішов до ванної, де увімкнув світло й уважно подивився у дзеркало. Очі в нього запали і налилися кров’ю. Він так схуднув, що на обличчі скидався на скелет.
У животі знову почало поколювати, і Лем зігнувся, вхопившись руками за умивальник. Виразка далася взнаки приблизно місяць тому, і відтоді його стан різко погіршувався. Біль довго не минав.
Коли Лем знову побачив своє відображення, то промовив:
— Ти навіть собі не відданий, засранцю. Руйнуєш себе, гориш на роботі й не можеш зупинитися. Ти не відданий ні Карен, ні собі, ні навіть свої країні чи Агентству, якщо як слід покумекати. Чорт забирай, єдине, чому ти повністю і безумовно відданий, — це своєму переконанню, що життя — це шлях канатохідця. Ти схожий на старого фанатика.
Фанатик.
Це слово відбивалося від стін ванної. Лем любив і поважав свого батька. Жодного разу він не пішов проти його волі. Але сьогодні він зізнався Кліффу, що його батько був «нестерпною» людиною. А тепер ще й це — «старий фанатик». Лем не розлюбив свого тата; ні, таке ніколи не станеться. Але він почав замислюватися над тим, чи може син любити батька, водночас нехтуючи його напучуваннями.
Рік тому, місяць тому і навіть кілька днів тому Лем не посмів би навіть подумати про таке. Але зараз йому це здавалося не лише можливим, а й украй необхідним — відділити любов до батька і неухильне дотримання батькового кодексу трудоголіка.
«Що зі мною? — подумав Лем. — Свобода? У сорок п’ять років?»
Вдивляючись у дзеркало, Лем промовив:
— Майже у сорок шість.
Розділ 9
1
У неділю Трейвіс помітив, що Ейнштейн досі їсть менше, ніж завжди, але в понеділок, 29 листопада, як і у вівторок, ретривер почувався добре. Він з’їв усе до крихти і читав нові книги. Пес чхнув лише раз, але не кашляв.
Так, ретривер пив більше води, ніж звичайно, але не в надмірній кількості. Він більше часу проводив біля каміна і не так жваво бігав кімнатами… втім, наближалася зима, а поведінка тварин залежить від пори року.
У книгарні в Кармелі Нора придбала «Ветеринарний довідник собаківника». Вона кілька годин штудіювала його за кухонним столом, шукаючи можливі пояснення симптомів Ейнштейна. З довідника дізналася, що апатія, часткова втрата апетиту, чхання, кашель і надмірна спрага можуть свідчити про сотні захворювань, а можуть нічого й не означати.
— Але це точно не застуда, — запевнила Нора. — У собак не буває застуди.
Але на час придбання книжки ці симптоми вже були доволі непомітними, тому вона вирішила, що пес цілком здоровий.
У комірчині Ейнштейн виклав: «ТРИМАЮ ХВІСТ ПІСТОЛЕТОМ».
Нахиляючись до пса і погладжуючи його, Трейвіс промовив:
— Гадаю, тобі видніше.
«ЧОМУ КАЖУТЬ ТРИМАЮ ХВІСТ ПІСТОЛЕТОМ?»
Поскладавши фішки назад, Трейвіс промовив:
— Бо це означає «все гаразд».
«АЛЕ ЧОМУ ЦЕ ОЗНАЧАЄ ВСЕ ГАРАЗД?»
Трейвіс замислився над цим фразеологізмом — «тримати хвіст пістолетом» — і зрозумів, що не може його пояснити. Тому він запитав у Нори, котра якраз підійшла до дверей комірчини, але вона також не змогла відповісти.