Зачинивши двері, він попрохав:
— Сюди, будь ласка.
Лікар швидко повів їх коридором з дубовим паркетом і довгим вузьким східним хідником. Зліва, за аркою, виднілася зі смаком облаштована вітальня. Вона дійсно виглядала обжитою: підставки для ніг навпроти крісел, настільні лампи, полиці, заставлені книгами, і в’язані шерстяні пледи, акуратно і зручно складені на деяких кріслах на випадок, якщо вечір буде прохолодним. В арці стояв чорний лабрадор. Він із серйозним виглядом спостерігав за процесією, ніби розуміючи, у якому поганому стані Ейнштейн. Лабрадор залишився у вітальні.
Вони пройшли услід за ветеринаром углиб будинку і, повернувши наліво від коридору, опинилися у надзвичайно чистій приймальні. Вздовж стін стояли шафи з білої емалі та неіржавної сталі, крізь скляні дверцята яких було видно пляшки із сироватками, піґулками і капсулами, а також купу порошкових інгредієнтів для приготування специфічніших препаратів.
Трейвіс обережно поклав Ейнштейна на оглядовий стіл і звільнив від ковдри.
Нора усвідомлювала, що вони з Трейвісом виглядали як майже збожеволілі батьки, котрі принесли до лікаря дитину при смерті. У Трейвіса почервоніли очі, і хоча він уже не плакав, але постійно сякався. Припаркувавши пікап навпроти будинку і поставивши його на ручник, Нора не могла більше стримувати сліз. Вона стояла по інший бік оглядового столу разом із Трейвісом і тихо ридала.
Вочевидь, ветеринар звик до подібних емоцій власників тварин, бо жодного разу не глянув зацікавлено на Нору і Трейвіса, не намагався їх заспокоїти, говорячи, що не варто так переживати і сумувати. Лікар Кін прослухав стетоскопом серце і легені ретривера, промацав живіт і за допомогою офтальмоскопа оглянув очі, з яких текла рідина. Під час усіх цих процедур Ейнштейн лежав непорушно, так ніби його паралізувало. Єдиними ознаками життя були тихе скавчання й уривчасте дихання.
«Це не так серйозно, як здається», — промовила про себе Нора, витираючи очі косметичною серветкою «Клінекс».
Глянувши на Нору і Трейвіса, лікар Кін запитав:
— Як його звати?
— Ейнштейн, — промовив Трейвіс.
— Як довго він у вас?
— Всього лише кілька місяців.
— Йому робили щеплення?
— Ні, — відповів Трейвіс. — Ні, чорт забирай.
— Чому?
— Складно пояснити, — промовив Трейвіс. — Але на це були причини.
— Немає жодної вагомої причини, — з осудом промовив Кін. — У нього ні свідоцтва, ні щеплень. Це дуже безвідповідально.
— Знаю, — приречено промовив Трейвіс. — Знаю.
— Що з Ейнштейном? — сказала Нора, подумки благаючи: «Хоч би це було не так серйозно, як здається».
Легенько погладжуючи ретривера, Кін промовив:
— У нього чумка.
Ейнштейна перенесли в куток кабінету і поклали на товстий поролоновий матрац для собак із поліетиленовим чохлом на застібці. Щоб Ейнштейн не міг нікуди піти — раптом у нього з’являться сили, — його прив’язали коротким ремінцем до кільця у стіні.
Лікар Кін зробив Ейнштейну ін’єкцію.
— Антибіотики, — пояснив він. — Вони не вилікують від чумки, але допоможуть подолати вторинне бактеріологічне зараження.
Він також вколов голку в одну з вен на лапі ретривера і під’єднав крапельницю, щоб запобігти зневодненню.
Коли ветеринар спробував одягнути на Ейнштейна намордник, Нора і Трейвіс були категорично проти:
— Це не тому, що він може вкусити, — пояснив лікар Кін. — Це для його ж безпеки, щоб він не міг дістатися зубами до голки. Коли в нього з’являться сили, він робитиме те, що й інші собаки з ранами: облизуватиме і кусатиме місце, яке його турбує.
— Але не наш пес, — заперечив Трейвіс. — Він — інший.
Обминувши Кіна, він зняв із ретривера намордник.
Ветеринар хотів було протестувати, але потім передумав:
— Добре. Хай буде так, принаймні зараз, поки він дуже кволий.
Досі не вірячи в страшну правду, Нора запитала:
— Але чому він так тяжко захворів? У нього були лише мінімальні симптоми, і ті минули за кілька днів.
— Половина собак, у яких чумка, взагалі не відчуває жодних симптомів, — сказав ветеринар, поставивши пляшечку з антибіотиком назад до шафи зі скляними дверцятами і викинувши використаний шприц у смітник. — Інші відчувають лише легке нездужання, а іноді слабкі симптоми переходять у… ось такий стан. Але в цьому є плюси.