Трейвіс присів над Ейнштейном, щоб той міг бачити його, не піднімаючи голови й не переводячи погляд, і відчувати любов і турботу хазяїна. Коли лікар сказав про плюси, Трейвіс одразу ж підвів голову.
— Які? Ви про що?
— Стан собаки до того, як він заразиться чумкою, часто визначає перебіг хвороби. Найгостріше вона проявляється у тварин, які перебувають у поганих умовах і зле харчуються. Але я бачу, що за Ейнштейном добре доглядали.
Трейвіс сказав:
— Ми намагалися добре його годувати і слідкували, щоб він був у хорошій формі.
— Ми часто купали і чистили його, навіть занадто часто, — додала Нора.
Посміхнувшись і схвально кивнувши, лікар Кін сказав:
— Це і є плюс. І це дуже обнадіює.
Нора подивилася на Трейвіса. Він лише на мить зустрівся з нею поглядом, а потім знову повернувся до Ейнштейна. Тож їй нічого не залишалося, окрім як запитати про найстрашніше:
— Лікарю, він одужає? Він буде… буде жити?
Вочевидь, Джеймс Кін усвідомлював, що його від природи похмурий вираз обличчя і сумовиті очі не вселяють упевненості. Він тепло посміхнувся і заговорив тихим, терплячим голосом, ставши одразу схожим на якогось дідуся. Хоча така поведінка, найвірогідніше, була награною, але здавалася щирою і додавала трохи радості тому вічно сумному вигляду, яким нагородив його Господь.
Лікар підійшов до Нори і поклав їй руки на плечі.
— Голубонько, ви любите цього пса, як власну дитину?
Нора закусила губу і кивнула.
— Тоді вам потрібно вірити. Ви повинні мати віру в Бога, котрий навіть про пташок турбується, як написано у Святому Письмі. І трохи вірте в мене. Я цього заслужив, бо хочу вас запевнити, що добре знаю свою справу.
— Я вірю, що ви хороший лікар, — промовила Нора.
Не відводячи погляду від Ейнштейна, Трейвіс глухо запитав:
— Але які шанси? Скажіть, якісь шанси є?
Відпустивши Нору і повернувшись до Трейвіса, Кін сказав:
— Ну, виділення з очей і носа аж ніяк не такі густі, як могли би бути. На животі нема гнійників. Ви, здається, казали, що він блював, але без проносу.
— Ні. Лише блювота, — промовив Трейвіс.
— Його лихоманить, але великої небезпеки в цьому нема. В нього було неконтрольоване слиновиділення?
— Ні, — відповіла Нора.
— Напади, під час яких він трусив головою і хапав повітря, наче намагаючись позбавитися від поганого присмаку в роті?
— Ні, — Нора і Трейвіс відповіли майже одночасно.
— Він бігав колами або падав без причини? Ви бачили, щоб він, лежачи, несамовито посмикував ногами, як під час бігу? Безцільно тинявся кімнатою, врізався у стіни, смикався чи щось подібне?
— Ні, ні, — відповів Трейвіс.
— Господи, таке могло бути? — промовила Нора.
— На другій стадії чумки — так, — відповів Кін. — Тоді вражається мозок, починаються напади, схожі на епілепсію, і справа може дійти до енцефаліту.
Трейвіс підвівся, відчувши неприємне ниття в животі. На непевних ногах він пішов було в бік Кіна, але, хитнувшись, зупинився. Він весь пополотнів, а в очах світився страх.
— Вражається мозок? Якщо він виживе, то… в нього буде пошкоджено мозок?
Нора відчула, як їй до горла підступила масляниста блювота. Вона уявила, як Ейнштейн житиме з пошкодженим мозком. Пес, розумний, як людина, достатньо розумний, щоби пам’ятати, яким він був особливим, а тепер усе втратив і веде блякле, сіре життя, а не таке, як раніше. Від страху Норі запаморочилося в голові, і вона сперлася об оглядовий стіл. Її ледь не знудило.
Кін продовжував:
— Більшість собак на другій стадії не виживає. Якщо він і виживе, то, звісно, мозок буде уражено. Його не обов’язково присипляти. Наприклад, він усе життя страждатиме від хореї, тобто мимовільного посмикування кінцівок. Це щось схоже на парез, але обмежується м’язами шиї. Проте він зможе жити доволі безтурботно, в нього нічого не болітиме, і він, як і раніше, зоставатиметься симпатичним домашнім улюбленцем.
Трейвіс майже зірвався на крик:
— Мені насрати, буде він симпатичним домашнім улюбленцем чи ні! Мене не цікавлять фізичні прояви ураження мозку. Що буде з його розумом?
— Він упізнаватиме хазяїна, — промовив лікар. — Він знатиме, хто ви, і буде вам відданий. Тут проблем не буде. Можливо, він багато спатиме, а іноді в нього з’являтимуться періоди апатії. Але майже напевне втратить деякі звички, тут не йдеться про те, що він забуде, чому його навчили…