— Добре, — сказав Кін. — Залишайтеся.
— Дякую, — промовив Трейвіс тремтячим голосом. — Дякую.
Вивільнивши руку, Кін промовив:
— Але впевнитися, чи Ейнштейн видужає, ми зможемо лише через сорок вісім годин. Це довга пісня.
— Сорок вісім годин — то пусте, — запевнив Трейвіс. — Дві ночі сну на підлозі. Витримаємо.
Кін сказав:
— У мене таке передчуття, що за таких умов ці сорок вісім годин здаватимуться вічністю. — Лікар подивився на наручний годинник і промовив: — Моя асистентка з’явиться через десять хвилин, і тоді почнеться ранковий прийом. Я не можу залишити вас тут, щоб ви вешталися під ногами, поки я оглядаю пацієнтів. А вам не сподобається чекати у вестибюлі разом із натовпом хворих тварин та їхніх стривожених власників, бо це лише пригнічуватиме вас. Тому пропоную почекати у вітальні. А коли пізно ввечері я зачиню кабінет, ви зможете побути тут з Ейнштейном.
— Ми можемо зазирати до нього одним оком упродовж дня? — запитав Трейвіс.
Кін посміхнувся і відповів:
— Добре. Але лише одним оком.
Нарешті Ейнштейн припинив тремтіти під рукою в Нори. Його напруга спала, він розслабився, коли почув, що Норі і Трейвісу дозволять бути поряд. Це суттєво заспокоїло пса.
Ранок тягнувся вкрай повільно. У вітальні лікаря Кіна стояв телевізор, були книги і журнали, але Нору і Трейвіса вони не цікавили.
Майже кожну годину вони виходили у коридор, щоб подивитися на Ейнштейна. Йому не ставало гірше, але й не кращало.
Один раз до них зайшов Кін і промовив:
— Можете користуватися ванною кімнатою. В холодильнику є освіжаючі напої, можете також приготувати собі каву. — Кін посміхнувся до чорного лабрадора. — А цього хлопчика звати Пука. Він до вас дуже прихилиться, якщо ви дасте йому таку можливість.
І справді, Пука виявився одним із найдружелюбніших собак, яких коли-небудь бачила Нора. Він сам був готовий кататися підлогою, прикидатися мертвим, сидіти на задніх лапах, а потім, метляючи хвостом, підходив до них, щоб його погладили або почухали.
Весь ранок Трейвіс ігнорував спроби лабрадора завоювати його серце, так наче якби він погладив собаку, то зрадив би Ейнштейну і тим самим спричинив його смерть від чумки.
Натомість Нора знаходила у псові розраду і приділяла йому достатньо уваги. Вона вирішила, що, бачачи її добре поводження з Пукою, боги змилосердяться і допоможуть Ейнштейнові зцілитися. У відчаї Нора почала вірити у забобони так сильно, як і Трейвіс (якщо не більше).
Трейвіс ходив туди-сюди кімнатою, а потім сідав на край крісла, нахиливши голову і затуляючи руками обличчя. Він міг довго дивитись у вікно на вулицю, але не бачити нічого, крім страхітних картин, що малювала його уява. У тому, що сталося, він звинувачував себе, і реальна ситуація, про яку йому постійно торочила Нора, не зменшувала його ірраціонального відчуття провини.
Дивлячись у вікно і зіщулившись, наче йому було холодно, Трейвіс тихо запитав:
— Як гадаєш, лікар Кін бачив татуювання?
— Не знаю. Можливо, ні.
— Гадаєш, ветеринарам справді розіслали опис Ейнштейна? Кін зрозуміє, що то за татуювання?
— Можливо, ні, — відповіла Нора. — Мабуть, ми трохи параноїки.
Але, дізнавшись від Гаррісона про зусилля, докладені спецслужбами, щоб завадити адвокату попередити їх, Нора і Трейвіс усвідомлювали, що нагальні й широкомасштабні пошуки пса тривають, тому їх навряд чи можна вважати «параноїками».
З дванадцятої до другої в лікаря Кіна була обідня перерва, тому він, зачинивши кабінет, запросив Нору і Трейвіса пообідати на кухні. Він був нежонатим і міг про себе подбати. Його морозильна камера була напхом напхана різними харчами, які він сам приготував і запакував. Кін розморозив окремо загорнуті великі шматки лазаньї. Нора і Трейвіс допомогли йому зробити три салати. Все було дуже смачним, але Нора із Трейвісом не могли багато їсти.
Чим більше Нора дізнавалася про Джеймса Кіна, тим більше він їй подобався. Незважаючи на суворий вигляд, він мав досить легку вдачу й добре почуття гумору з нотками самоіронії. Більш за все в житті він любив тварин, і це робило його особливо привабливим. Собаки були його найбільшою пристрастю, тож коли лікар починав говорити про них, цей ентузіазм змінював його бляклі риси й він ставав значно гарнішим і привабливішим.
Лікар розповів їм про чорного лабрадора, якого звали Король. Він врятував його, коли той тонув у дитинстві. Відтак Кін попросив Нору із Трейвісом, щоб вони теж розповіли, яким чином Ейнштейн врятував їм життя. Трейвіс вигадав захопливу історію про те, як він пішов у похід і ледь не наштовхнувся на пораненого і розлюченого ведмедя. Розповів, як Ейнштейн попередив його, а коли оскаженілий ведмідь погнався за Трейвісом, відволікав його. Історія Нори була більш правдивою: її Ейнштейн урятував від сексуального маніяка і затримав його до приїзду поліції.