Двічі впродовж зміни Трейвіса приходив Джим Кін у накинутому на піжаму халаті. Перший раз він ретельно оглянув Ейнштейна і змінив крапельницю, а пізніше, після огляду, зробив йому ін’єкцію. В обох випадках він запевнив Трейвіса, що зараз немає ознак покращення, але принаймні його стан хоч не погіршується.
Часто впродовж зміни Трейвіс ішов в інший куток кабінету і читав текст у простій рамці над умивальником:
ДАНИНА СОБАЦІ
Єдиним абсолютно безкорисливим другом людини у цьому корисливому світі, другом, який ніколи її не покине, який ніколи не буває невдячним і ніколи не зрадить, є Собака.
Собака залишається поряд з людиною у багатстві і в бідності, у здоров’ї і хворобі. Собака буде спати на сирій землі, де дмуть холодні вітри і шалено мете сніг, тільки б залишатися поряд із хазяїном. Собака цілуватиме йому руку, навіть якщо ця рука не може дати йому води. Він зализуватиме рани і подряпини — результат зіткнень людини з жорстокістю навколишнього світу. Собака охороняє сон свого убогого, злиденного хазяїна так ревно і щиро, наче він принц.
Коли людину покидають усі інші друзі, — цей залишається. Коли всі багатства щезають і все розвалюється на шматки, Собака такий же постійний у своїй любові, як сонце, що простує небом.
Сенатор Джордж Вест, 1870
З кожним новим перечитуванням цього послання Трейвіс із новою силою дивувався тому, що Ейнштейн з’явився на світ. Будь-яка дитина тільки й мріє про те, щоб її пес був таким же сприйнятливим, мудрим і розумним, як будь-який дорослий. Для молодих умів найбільший дар небес — домашній собака, що зможе спілкуватися нарівні з людиною, ділитися своїми радощами і бідами, повністю розуміючи їхні значення і важливість. Яке чудо зможе принести більше радощів, навіяти більше благоговіння перед незбагненністю природи, більший захват перед несподіваними сторонами життя? Якимось чином сама думка про об’єднання в одній істоті індивідуальності собаки і людського інтелекту обнадіювала, що колись може з’явитися такий вид, не менш обдарований, ніж люди, але благородніший і з більшим почуттям гідності. А хіба дорослі не найбільше мріють про те, що одного дня у безкрайньому холодному всесвіті вони зустрінуть інших розумних істот і ця зустріч принесе людству полегшення у його одвічній самоті й тихому відчаї, який неможливо передати?
І яка інша втрата може дорівнятися до втрати Ейнштейна, першого обнадійливого свідчення того, що людство несе в собі паростки не лише величі, а й певний божественний первень?
Трейвіс не міг відігнати цих думок. Вони зворушили його, і він аж захлипав від горя. Проклинаючи себе за м’якотілість, чоловік вийшов у коридор на першому поверсі, щоби, бува, Ейнштейн не почув і не злякався його сліз.
Нора змінила Трейвіса о третій годині. Їй довелося вмовляти чоловіка піти нагору, бо він не хотів залишати кабінет Кіна.
Трейвіс був виснажений, але запевняв, що не зможе заснути. Втім, щойно він опинився у ліжку, одразу ж поринув у сон.
Трейвісу наснилося, що його переслідує жовтоока істота з гострими кігтями і щелепами, як в алігатора, хоч і меншого розміру. Він намагався захистити Ейнштейна і Нору, пропустивши їх уперед і підганяючи, але чудовисько якимось чином обігнало Трейвіса й розірвало Ейнштейна на шматки, а потім і Нору. То було Прокляття Корнелла, від якого не врятуватися, навіть якщо ти прибрав ім’я Семюела Гаятта. Врешті-решт Трейвіс припинив біг і впав на коліна, оскільки, втративши Нору і пса, не хотів більше жити. Він зі страхом почув наближення істоти — клац-клац-клац, — але водночас зрадів смерті, що наближалася до нього…
Нора розбудила Трейвіса близько п’ятої ранку.
— Ейнштейн, — коротко промовила жінка. — В нього почалися конвульсії.
Коли Нора привела Трейвіса у кабінет із білими стінами, Джим Кін саме схилився над Ейнштейном, вводячи йому ін’єкцію. Єдине, що їм зоставалось, це не плутатися у ветеринара під ногами і не заважати йому робити свою справу.
Нора і Трейвіс стояли обійнявшись.
Через кілька хвилин ветеринар підвівся. У нього був стурбований вигляд, і він не намагався, як зазвичай, посміхатися чи якось підбадьорити їх.
— Я вколов йому додаткові антиконвульсанти. Гадаю… зараз йому полегшає.
— У нього почалася друга стадія? — запитав Трейвіс.
— Не факт, — відповів Кін.
— А на першій стадії можуть бути конвульсії?
— Це можливо.
— Але малоймовірно.
— Так, — промовив Кін. — Але… можливо.