Пес попив трішки води і зацікавлено дивився на них.
Трейвіс намагався зрозуміти, чи в тих карих очах залишилася ще та дивна глибина, невловима тривога та людський інтелект, які він помічав багато разів. На жаль, він не був упевнений у цьому, і це лякало його.
Джим оглянув Ейнштейна, зазначивши, що його очі стали ясніші й майже прийшли до норми, а температура досі падала.
— Серце теж б’ється рівніше.
Ейнштейна виснажив десятихвилинний огляд. Він перевернувся на бік і протяжно зітхнув. За мить пес уже спав.
— Щось не надто він скидається на генія, — сказав ветеринар.
— Він досі хворий, — промовила Нора. — Все, що йому потрібно, — це трішки більше часу, і коли він оклигає, тоді доведе, що ми говорили правду.
— Як ви гадаєте, коли він зведеться на ноги? — запитав Трейвіс.
Джим подумав, а потім сказав:
— Можливо, завтра. Спочатку він буде хитатися, але завтра, можливо, вже ходитиме. Подивимось.
— Коли він зведеться на ноги і повернеться його почуття рівноваги, то це означатиме, що в голові у нього теж прояснилося, — сказав Трейвіс. — Тому, коли він зможе ходити, ми проведемо тест, щоб довести, наскільки він розумний.
— Справедливо, — промовив Джим.
— Якщо він доведе це, ви не викажете його? — запитала Нора.
— Виказати його людям, які створили цього Аутсайдера, про якого ви розповідали? Брехунам, які вигадали ту дурну листівку про розшук? Норо, за кого ви мене маєте?
— За порядну людину, — відповіла Нора.
Через добу, в неділю ввечері, Ейнштейн дибуляв кабінетом Джима Кіна, як чотириноге дитинча.
Нора повзала біля нього на підлозі й тихенько намагалася підбадьорити, кажучи, який він молодець і сміливець. Кожен його крок захоплював її, так неначе це була її власна дитина. Але ще більше її вразило те, як Ейнштейн на неї кілька разів подивився: спочатку він здавався засмученим через свою слабкість, але водночас у його погляді була й іронія, так наче він хотів запитати: «Гей, Норо, це якась ідіотська вистава чи що?»
Пес багато пив, а найбільш обнадійливою ознакою його видужання було те, що він попросився в туалет на вулицю. Він не міг довго триматися на ногах, іноді хилитався і падав на задницю, але не врізався у стіни й не ходив колами.
Вчора Нора пішла в магазин і повернулася із трьома наборами «Ерудита». Трейвіс розклав фішки на двадцять шість купок в одному з кутків кабінету, де було багато вільного місця.
— Ми готові, — сказав Джим Кін.
Він сидів на підлозі поряд із Трейвісом, склавши ноги по-турецьки.
Пука лежав біля хазяїна, спантеличено спостерігаючи за ним своїми темними очима.
Нора повела Ейнштейна до фішок. Взявши його за голову і подивившись у вічі, вона запитала:
— Що ж, волохата мордо, давай доведемо лікарю Джиму, що ти не жалюгідна лабораторна тварина, над якою експериментували, щоб знайти ліки від раку. Покажи йому, хто ти є, і покажи йому, чому ті погані люди насправді розшукують тебе.
Нора намагалася переконати себе, що в темних очах Ейнштейна вона бачить колишній розум.
Не приховуючи хвилювання і страху, Трейвіс промовив:
— Хто перший питатиме?
— Я, — негайно відповіла Нора й одразу ж звернулася до Ейнштейна: — Як там пістолет?
Вони розповідали Джиму Кіну про повідомлення, яке залишив Ейнштейн того ранку, коли сильно захворів, — «ПІСТОЛЕТ ЗЛАМАВСЯ», — тому ветеринар знав, про що вони говорять.
Ейнштейн кліпнув на Нору, потім подивився на літери, знову кліпнув. У неї занило в шлунку, але Ейнштейн раптово почав обирати фішки і носом викладати речення:
«ПІСТОЛЕТ ТРЕБА ЛИШЕ ЗАРЯДИТИ».
Трейвіс здригнувся, наче страх, що засів у ньому, був потужним електричним зарядом, який водномить вивільнився з нього.
— Слава тобі, Господи, — промовив він і радісно засміявся.
— Що за чортівня! — протягнув Джим Кін.
Пука високо підняв голову і настовбурчив вуха. Він відчував важливість моменту, але не міг зрозуміти, що трапилось.
У Нори відлягло від серця, і тепер її переповнювали захват і любов. Вона розклала літери по окремих стосиках і сказала:
— Ейнштейне, хто твій хазяїн? Назви його ім’я.
Ретривер подивився на Нору, на Трейвіса, а потім подумав і виклав:
«НЕ ХАЗЯЇН. ДРУЗІ».
Трейвіс засміявся.
— Господи, а мені подобається! Ніхто не може бути його хазяїном, але бути другом Ейнштейна — до біса велика честь.
Дивно, але коли Трейвіс сміявся від захвату, побачивши, що розум Ейнштейна не постраждав, Нора ридала від радощів.