Коли вони вийшли із сараю, Трейвіс запитав Ейнштейна:
— Він наближається?
Ейнштейн повторив свої звичні дії, але з меншими зусиллями, ніж раніше: він не так уважно нюхав повітря й оглядав темний ліс навколо. Повернувшись до Трейвіса, пес тривожно завив.
— Він там? — перепитав Трейвіс.
Ейнштейн не відповів і знову зі спантеличеним виглядом оглянув ліс.
— Він досі наближається? — запитав Трейвіс, але пес не реагував.
— Він вже ближче?
Ейнштейн обійшов по колу, обнюхав землю і повітря, а потім покрутив головою. Врешті-решт він повернувся до дверей і зупинився у дверях, дивлячись на Трейвіса і терпляче чекаючи на нього.
Ввійшовши в дім, Ейнштейн одразу ж пішов у комірчину.
«РОЗПЛИВЧАСТО».
Трейвіс витріщився на слово.
— Розпливчасто?
Ейнштейн дістав більше букв і виклав: «РОЗПЛИВЧАСТО. НЕЗРОЗУМІЛО».
— Ти про свою здатність відчувати Аутсайдера?
Ейнштейн швидко помахав хвостом: «Так».
— Ти більше його не відчуваєш?
«Ні».
— Гадаєш… він помер?
«НЕ ЗНАЮ».
— Чи твоя інтуїція не працює, коли ти хворий або ослаблений, як оце зараз?
«МОЖЛИВО».
Зібравши фішки і поскладавши їх у трубки, Трейвіс на мить замислився. Його почали мучити погані й тривожні думки. Навколо дому були інфрачервоні давачі, але значною мірою вони сподівалися, що Ейнштейн попередить першим. Як колишній солдат загону «Дельта», Трейвіс міг покластися на вжиті ним заходи безпеки та власні сили. Але тепер його мучило відчуття, що він щось проґавив у системі захисту, і, якщо трапиться непередбачене, знадобляться всі здібності Ейнштейна і його сили, щоб допомогти йому відбити несподівану атаку.
— Тобі слід якнайшвидше одужати, — звернувся Трейвіс до Ейнштейна. — Тобі треба їсти, навіть якщо нема апетиту, спати якнайбільше, відновлювати сили і не стояти півночі біля вікна.
«КУРЯЧИЙ БУЛЬЙОН».
Трейвіс розсміявся і промовив:
— Це також можна спробувати.
«ЙОРЖ УБИВАЄ МІКРОБИ».
— Звідки ти взяв?
«КНИГА. ЩО ТАКЕ ЙОРЖ?»
— Кухоль пива, куди додали порцію віскі, — пояснив Трейвіс.
Ейнштейн на хвильку задумався.
«ВБИВАЄ МІКРОБИ. АЛЕ РОБИТЬ АЛКОГОЛІКОМ».
Трейвіс зареготав і почухав Ейнштейна.
— Та ти гуморист, волохата мордо.
«МОЖЛИВО МЕНІ СЛІД ВИСТУПАТИ У ВЕГАСІ».
— Готовий заприсягнутися, що в тебе вийде.
«БУДУ ХЕДЛАЙНЕРОМ».
— Навіть не сумніваюся.
«РАЗОМ З ПІА ЗАДОРОЮ».
Трейвіс обійняв пса. Вони сиділи у комірчині й реготали, кожен на свій лад.
Попри жарти, Трейвіс розумів, що Ейнштейн дуже переживає через нездатність відчувати Аутсайдера. Гумор був захисним механізмом, який відганяв страх.
Після обіду Ейнштейн заснув, виснажений короткою прогулянкою навколо будинку. Нора повністю занурилася в малювання, а Трейвіс сидів біля вікна, яке виходило на подвір’я перед будинком, постійно перебираючи в голові всі заходи безпеки і шукаючи ту дірку.
У неділю, 12 грудня, після обіду Джим Кін завітав до Трейвіса з Норою і залишився на вечерю. Він оглянув Ейнштейна. Стан собаки задовольнив його.
— Як на мене, він занадто повільний, — промовила Нора.
— Як я вже говорив, йому потрібен час, — відповів Джим.
Він дав нові рекомендації щодо лікування Ейнштейна і залишив нову пляшечку з піґулками.
Ейнштейн із радістю показав свою машинку для перегортання сторінок і пристрій для літер у комірчині і вдячно прийняв похвалу з приводу його вміння тримати олівець у зубах, щоб вмикати телевізор чи відеомагнітофон, не турбуючи Нору із Трейвісом.
Спочатку Нора здивувалася, що ветеринар виглядав не таким сумним і невеселим, яким вона його запам’ятала, але потім зрозуміла, що обличчя Джима не змінилося, а просто вона по-іншому стала сприймати лікаря. Тепер, коли Нора краще спізнала Джима і він став їхнім найкращим другом, вона бачила не лише сумні риси, а й доброту і почуття гумору, приховані за ними.
За вечерею Джим сказав:
— Я трохи зайнявся вивченням татуювання, щоб з’ясувати, чи вдасться вивести ті цифри з його вуха.
Ейнштейн, котрий лежав неподалік на підлозі, прислухаючись до їхньої розмови, підвівся, хитнувся, поспішив до кухонного столу і стрибнув на одне із порожніх крісел. Він випростався і витріщився на Джима.
— Більшість татуювань можна вивести, хоч і не всі, — сказав ветеринар, поклавши виделку зі шматком курчати карі, яку не встиг донести до рота. — Якби я знав, що там за чорнило використовувалося і як наносили цифри під шкіру, то зміг би їх вивести.