Вікно було відчинене. Вітер колихав завіси. Аутсайдера не було.
Ейнштейн лежав непорушно на підлозі біля стіни, увесь закривавлений.
Побачивши ретривера, Нора пронизливо закричала від горя.
Виглянувши з вікна, Трейвіс помітив криваві сліди, що вели на піддашок. Дощ швидко змивав їх.
Помітивши якусь подобу руху, він глянув у бік сараю, і саме вчасно, щоби побачити, як за Аутсайдером зачиняються великі двері.
Схилившись над псом, Нора промовила:
— Боже, Трейвісе, невже він помре після всього, що йому довелося пережити?
— Я за тим сраним покидьком, — люто промовив Трейвіс. — Він у сараї.
Нора теж смикнулася було в бік дверей, але він наказав:
— Ні! Зателефонуй Джиму Кіну і залишайся з Ейнштейном, залишайся з ним!
— Але тобі потрібна моя допомога. Я не відпущу тебе самого.
— Ти потрібна Ейнштейну!
— Він мертвий, — промовила вона крізь сльози.
— Не кажи так! — заволав Трейвіс. Він розумів, що безглуздо вважати, що Ейнштейн не помре доти, доки вони цього не скажуть. Але Трейвіс не міг себе стримати. — Не говори, що він мертвий. Чорт забирай, будь з ним. Я вже підстрелив того сраного монстра з фільму жахів, добряче його поранивши. Гадаю, він стікає кров’ю. Я сам його доб’ю. Телефонуй Джиму Кіну і будь з Ейнштейном.
Трейвіс боявся також, що в Нори може статися викидень, якщо вже не стався. Тоді вони втратять не лише Ейнштейна, а й дитину.
Трейвіс вибіг із кімнати.
«Ти не в тому стані, щоб іти в сарай, — подумав чоловік. — Спершу слід заспокоїтись. Ти звелів Норі викликати ветеринара до мертвого пса і сидіти з ним, у той час як вона могла допомогти… Це погано. Ти дозволив своїй люті й жадобі помсти запанувати над тобою. Це погано».
Але він не міг зупинитися. Все життя він втрачав своїх близьких, і в нього не було можливості комусь помститися, окрім того часу, коли він служив у загоні «Дельта». Але навіть тоді ворог був безликий: безформна маса маніяків і фанатиків, частина «міжнародного тероризму». Тож така помста приносила невелике задоволення. Але зараз Трейвіс зіткнувся з надзвичайно лютим і справжнім ворогом, який мусив заплатити за те, що зробив з Ейнштейном.
Трейвіс пробіг коридором і, перестрибуючи через дві-три сходинки, понісся вниз. Напад нудоти і запаморочення був такий сильний, що він заледве не впав, проте вчасно схопився за поручні. Він зіперся не на ту руку, і гострий біль пронизав його поранене плече. Відпустивши поручні, Трейвіс хитнувся і, перечепившись за останню сходинку, боляче гепнувся на підлогу.
Він був у гіршій формі, ніж гадав.
Стискаючи «узі», Трейвіс звівся на ноги, хитаючись, пішов через задні двері на ґанок і спустився на подвір’я. Прохолодний дощ розігнав туман з його голови, і він ще на якусь мить завмер на галявині, щоб минуло запаморочення.
Перед його зором пронісся образ понівеченого, закривавленого тіла Ейнштейна. Трейвіс подумав про ті кумедні повідомлення на підлозі в комірчині, яких він більше ніколи не побачить, про Різдво без Ейнштейна, який уже не бігатиме в шапці Санта-Клауса, про любов, яку він не зможе отримати чи віддати. Він усвідомив, що не буде ніяких цуценят-геніїв, і тягар цієї втрати ледь не притиснув його до землі.
Горе Трейвіса розпалило його лють, і вона настільки загострилася, що стала гострішою від бритви.
Після цього він пішов у сарай.
Це місце кишіло тінями. Трейвіс стояв у відкритих дверях. Дощ шмагав його по голові й спині, а він вдивлявся у напівтемряву, сподіваючись побачити ті жовті очі.
Нікого.
Трейвіс увійшов усередину. Лють додала йому відваги. Він потягнувся до перемикача на північній стіні. Навіть увімкнувши світло, Трейвіс не побачив Аутсайдера.
Намагаючись побороти запаморочення і зціпивши зуби від болю, Трейвіс пройшов повз порожнє місце, де зазвичай стояв пікап, проминув «тойоту» і повільно рушив уздовж машини.
Горище.
Через кілька кроків Трейвіс опиниться під горищем. Якщо чудовисько там, то воно може стрибнути на нього…
Його розмірковування перервалися: Аутсайдер лежав у задній частині сараю попереду «тойоти», скорчившись на бетонній підлозі. Він вив, обхопивши себе своїми довгими, сильними руками. Навколо нього все було у крові.
Трейвіс майже хвилину стояв біля машини за чотири метри від чудовиська і з огидою, жахом і якимось незбагненним зачаруванням розглядав його. Йому здавалось, що він бачить тіло мавпи, можливо, бабуїна, — в будь-якому разі, когось із родини вищих приматів. Але він не належав до жодного з відомих видів, хоч і не був мішаниною з різних частин багатьох тварин. Це було унікальне створіння. Воно жахало своїм гіпертрофованим безформним обличчям, яскравими жовтими очима, щелепою, схожою на ківш парового екскаватора, довгими вигнутими зубами, горбом на спині, скуйовдженою шерстю та довжелезними руками.