Істота витріщалася на Трейвіса й вичікувала.
Чоловік зробив два кроки вперед і звів карабін.
Аутсайдер підняв голову і почав рухати щелепами, видавши різке, тріскуче і нечітке, але розбірливе слово, яке Трейвіс зрозумів навіть попри шум зливи:
— Болить.
Страх пересилив здивування. Ця істота не повинна була вміти говорити, але їй вистачило розуму і бажання навчитися цьому. Вочевидь, під час кількамісячної погоні за Ейнштейном його бажання спілкуватися стало таким сильним, що допомогло певною мірою побороти фізичні обмеження. Аутсайдер учився говорити, шукаючи способи вимовляти спотворені звуки своїми жилавими голосовими зв’язками і викривленим ротом. Трейвіса лякав не сам вигляд демона, котрий міг говорити, а його відчайдушне бажання спілкуватися хоч із кимось. Він відганяв усі думки про жалість до цієї істоти, бо хотів відчувати задоволення від того, що зітре цього монстра з лиця землі.
— Пройшов довгий шлях. Все закінчилося, — з великими зусиллями промовив Аутсайдер, наче вириваючи кожне слово з горлянки.
Його очі були занадто чужими, щоб викликати співчуття, а всі кінцівки, без сумніву, слугували знаряддям убивства.
Вивільнивши довжелезну руку з-за спини, Аутсайдер узяв щось із підлоги. І Трейвіс тільки зараз помітив, що це була одна з відеокасет із мультиком про Міккі Мауса, яку Ейнштейн отримав на Різдво. На футлярі касети було намальоване знамените мишеня у своєму звичному одязі, що махало лапкою. Міккі, як завжди, посміхався.
— Міккі, — промовив Аутсайдер, і попри те, що його голос був таким же мерзенним, дивним і майже нерозбірливим, він якимось дивом передавав відчуття жахливої втрати і самотності.
— Міккі.
Після цього Аутсайдер впустив касету і, знову обхопивши себе руками, в агонії почав качатися по підлозі.
Трейвіс зробив ще крок уперед.
Жахливе обличчя Аутсайдера було настільки огидним, що в ньому був якийсь елемент довершеності. Трейвіса навіть певною мірою приваблювала його унікальна і страхітлива потворність.
Пролунав новий гуркіт грому, і цього разу світло в сараї блимнуло і заледве не згасло.
Аутсайдер знову підняв голову і заговорив своїм скрипучим голосом, але вже з якимось холодним божевільним відтінком:
— Вбив собаку, вбив собаку, вбив собаку, — і видав звук, що, мабуть, повинен був означати сміх.
Трейвіс уже хотів розстріляти Аутсайдера, але не встиг він натиснути на гашетку, як сміх монстра переріс у схлипування. Трейвіс дивився на нього, наче зачарований.
Свердлячи Трейвіса палаючими очима, Аутсайдер знову повторив:
— Вбив собаку, вбив собаку, вбив собаку, — але цього разу здавалося, що в його голосі звучить така туга, наче він усвідомлює масштаб свого злочину, хай навіть закладеного на генетичному рівні.
Аутсайдер глянув на касету із зображенням Міккі Мауса і благально промовив:
— Вбий мене.
Трейвіс не усвідомив, що ним рухало — лють чи жалість, — коли він натиснув на гашетку і випустив в Аутсайдера весь магазин. Що людина створила, те людина і знищила.
Коли магазин спорожнів, Трейвіс відчув себе геть спустошеним.
Він впустив карабін і вийшов із сараю. Щоби повернутися в дім, у нього не зосталося сили, тому він просто всівся на землю під дощ і заплакав.
Коли із шосе на ґрунтову дорогу звернула автівка Джима Кіна, Трейвіс усе ще плакав.
Розділ 11
1
У четвер удень, 13 січня, Лем Джонсон залишив Кліффа Соамза і трьох інших агентів там, де ґрунтова дорога примикала до шосе «Пасіфік коуст». Він наказав їм нікого не пропускати і зоставатися на місці доти, допоки він їх за потреби не покличе.
Кліффу Соамзу це здалося дивним, але він не заперечував.
Лем пояснив, що Трейвіс Корнелл раніше служив у загоні «Дельта» і має за плечима непоганий бойовий досвід, тому з ним слід бути дуже обережним.
— Якщо ми захочемо взяти будинок штурмом, то він здогадається, хто ми, і може вчинити опір. А якщо я піду сам, то зможу його переконати і вмовити просто здатися.
Таке непереконливе пояснення його дій, що суперечили правилам, не змогло стерти виразу нерозуміння з обличчя Кліффа, проте Лем на це не зважав.