Він одинцем поїхав на одному із седанів і припаркувався перед будинком із мореного дуба.
На деревах виспівувало птаство. Зима тимчасово відступила з північного каліфорнійського узбережжя, і день випав теплий.
Лем піднявся сходами і постукав у двері.
На стук до дверей підійшов Трейвіс Корнелл і, поглянувши на непроханого гостя крізь дверцята решітки, поцікавився:
— Пан Джонсон, наскільки я розумію?
— Як ви… а, так, звісно. Гаррісон Ділворт розповів про мене того вечора, коли зателефонував вам.
На подив Лема, Корнелл відкрив двері.
— Прошу, заходьте.
Корнелл був одягнутий у безрукавку, вочевидь, через пов’язку майже на ціле плече. Він провів Лема крізь вітальню в кухню, де за столом сиділа його дружина і чистила яблука на пиріг.
— Пан Джонсон? — запитала вона.
Лем посміхнувся і сказав:
— Я так бачу, мене тут усі знають.
Корнелл сів за стіл і взяв у руки чашку кави, але Лему не запропонував.
Трохи зніяковілий, Лем якусь хвильку постояв, а тоді присів поряд із ними.
— Бачте, цього не уникнути, — промовив він. — Рано чи пізно ми би знайшли вас.
Жінка мовчки чистила яблука. Її чоловік дивився у чашку.
«Що з ними?» — подумав Лем.
Він уявляв собі геть не такий розвиток подій і був готовий до паніки, злості, відчаю і багатьох інших проявів емоцій, але не сподівався від них такої дивної апатії. Здавалося, їм узагалі байдуже, що їх знайшли.
— Невже вам нецікаво, як ми вас знайшли? — запитав Лем.
Жінка похитала головою, а Корнелл сказав:
— Якщо ви справді хочете нам розповісти і вам від цього полегшає, тоді будь ласка.
Лем насупився, нічого не розуміючи, але почав свою розповідь:
— Усе було просто. Ми знали, що пан Ділворт зателефонував вам із якогось будинку чи офіса за кілька кварталів від того парку в затоці. Тому ми під’єдналися до комп’ютерів АТС — звісно ж, з їхньої згоди, — і наші агенти проаналізували всі міжміські дзвінки, зроблені з телефонів, що розташовувались у межах трьох кварталів біля того парку. З вами ці дзвінки не були пов’язані. Але потім ми зрозуміли, що рахунки було переадресовано на отримувача, тобто на вас. Це теж фіксується у спеціальних записах на АТС, щоби потім задокументувати дзвінки, якщо людина, якій надійшов рахунок, відмовляється платити. Ми проаналізували ці спеціальні записи — а їх було небагато — і швидко запеленгували дзвінок на ваш номер, який було зроблено з будинку на узбережжі. Він стояв на північ від парку, біля самого пляжу. Коли ми туди приїхали, щоби поговорити з його господарями — сімейством Ессенбі, — то звернули увагу на їхнього сина-підлітка. Його звуть Томмі. Хоч це й зайняло трохи часу, проте ми переконалися, що Ділворт дійсно скористався їхнім телефоном. Спочатку ми витратили купу часу, тижні й тижні, але потім… усе пішло як по маслу.
— Може, вам тепер медаль вручити? — запитав Корнелл.
Жінка взяла ще одне яблуко, розрізала його на чотири частини і почала чистити.
Спілкування йшло туго, але в Лема були інші наміри, ніж подружжя могло очікувати. Не можна було їх засуджувати за таке прохолодне ставлення, адже вони ще не знали, що він прийшов із дружніми намірами.
— Послухайте, я залишив своїх агентів у кінці дороги, — сказав Лем. — Я пояснив їм, що ви можете запанікувати чи наробити дурниць, якщо ми з’явимося всі разом. Але насправді я прийшов сам… щоб зробити вам пропозицію.
Нарешті чоловік із жінкою з цікавістю подивилися на Лема, а він продовжив:
— Я навесні кидаю цю кляту роботу. Чому… вам це знати не обов’язково, та й, утім, це не ваша справа. Просто скажу, що в мені відбулися різкі зміни. Я навчився спокійно сприймати поразки, і тепер їх не боюся.
Лем зітхнув і знизав плечима.
— У будь-якому разі псові не місце в клітці. Мені начхати, що вони кажуть і що їм треба. Я сам знаю, що правильно, і розумію, як це — жити в клітці. Я сам провів у ній все життя і лише недавно звільнився. Тому пес не повинен повертатися туди. Ось що я хочу запропонувати: заберіть пса кудись, пане Корнелле, відвезіть його в ліс і заховайте у безпечному місці, а потім повертайтесь — і ми поговоримо. Скажете, що пес утік кілька місяців тому, коли ви були в іншому місці, і ви вважаєте, що він уже мертвий чи потрапив у чиїсь хороші руки. Залишається проблема з Аутсайдером — гадаю, ви знаєте про нього, — але ми разом розробимо план, щоб з ним впоратися, коли він з’явиться. Я оголошу вас у розшук, але через кілька тижнів припиню його, сказавши, що це марна справа…