Через кілька секунд Трейвіс уже також піднімався східцями на терасу. Тим часом ретривер стояв на задніх лапах біля вхідних дверей, а передньою натискав кнопку дзвінка. Звук було чути аж на вулицю.
Піднімаючись сходами, Трейвіс запитав:
— Яка чортівня щойно в тебе вселилася?
Пес знову подзвонив.
— Та зажди…
Коли Ейнштейн натиснув кнопку втретє, Трейвіс почув, як якийсь чоловік кричить від люті та болю. Потім до його вух долинув жіночий крик про допомогу.
Люто гавкаючи, як напередодні в лісі, Ейнштейн почав дряпатися у двері, наче насправді вірив, що таким чином зможе продертися всередину.
Нахилившись до дверей, Трейвіс приклав обличчя до вітражного віконечка. Коридор було добре освітлено, тож він зміг чітко розгледіти, як усього за кілька метрів від нього вовтузяться двоє.
Ейнштейн гавкав і гарчав, немов оскаженілий.
Трейвіс посмикав за ручку, але двері були зачинені. Вибивши кілька сегментів вітражу, він засунув руку всередину, відкрив замок, зняв ланцюжок і увірався в будинок якраз у той момент, коли чоловік у спортивних шортах відштовхнув жінку й повернувся обличчям до Трейвіса.
Ейнштейн випередив господаря й метнувся коридором до бігуна.
Чоловік відреагував так, як зробив би кожен, побачивши, що на нього летить такий величезний псисько: він почав утікати. Жінка спробувала підчепити Стрека ногою, проте він хоч і перечепився, але не впав. У кінці коридору він з гуркотом пробіг крізь стулкові двері й зник.
Ейнштейн промчав повз Нору Дейвон і з розгону проскочив у двері, точно підгадавши мить, коли вони відкриються всередину. З-за дверей у кімнаті (як здогадався Трейвіс, там була кухня) почулося голосне гавкання, гарчання і крики. Щось впало і розбилося, а потім упало щось іще важче, бігун лайнувся. Потім Ейнштейн видав зловісний звук, від якого у Трейвіса похолола кров у жилах, а за мить шум боротьби ще більше посилився.
Трейвіс підійшов до Нори Дейвон. Вона стояла внизу сходів, спершись на поручень.
— З вами все добре? — запитав Трейвіс.
— Він ледь… ледь не…
— Але не встиг, — припустив Трейвіс.
— Ні.
Він торкнувся крові на її підборідді.
— Вас поранено.
— Це його кров, — заперечила Нора, побачивши кров на пальцях Трейвіса. — Я вкусила того покидька. — Вона вказала на стулчасті двері, які нарешті перестали колихатися. — Дивіться, щоб він не поранив пса.
— Навряд чи, — заспокоїв її Трейвіс.
Коли чоловік зайшов у кухню, шум там уже майже стих. Два кухонні крісла та стіл валялися на підлозі. Втім, як і уламки великої керамічної вази для печива з блакитним квітчастим орнаментом. Вівсяне печиво, що раніше лежало в ній, тепер було порозкидане повсюди. Бігун сидів у кутку, задерши голі ноги і схрестивши руки на грудях, щоб хоч так убезпечитись. Одна його нога була босою. Трейвіс припустив, що пес забрав у нього кросівок. Права рука чоловіка кровила. Без сумніву, це була робота Нори Дейвон. Його ліве стегно також кровило, і до цього, безсумнівно, доклався ретривер. Ейнштейн пильнував його на такій відстані, щоб вберегтися від удару ногою, але був насторожі, ладен кинутися на бігуна, якщо тому вистачить глупоти вилізти зі свого закутка.
— Гарна робота, — похвалив пса Трейвіс. — Молодець!
Ейнштейн заскавчав на знак того, що прийняв похвалу. Але коли бігун поворухнувся, пес одразу ж змінив щасливе скавчання, відтак, вишкірившись, змусив його знову забратися в куток.
— Тобі кінець, — сказав Трейвіс до бігуна.
— Він вкусив мене! Вони обидвоє покусали мене. — У його голосі відчувалися роздратування, гнів і здивування.
— Він вкусив мене.
Як і більшість хамовитих типів, звиклих усе вирішувати силою, чоловік був вражений тим, що його теж можна поранити і побити. Зі свого досвіду Стрек знав, що люди відступають, якщо натиснути на них або вдати шаленця. Він ніяк не міг повірити, що може програти. Тепер Стрек сидів шокований і блідий, наче стіна.
Трейвіс підійшов до телефона й набрав номер поліції.
Розділ 5
1
Пізно ввечері, в четвер 20 травня, коли Вінсент Наско повернувся з одноденної відпустки в Акапулько, він придбав «Таймз» у міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса, перш ніж сісти у міжміський автобус (його називали лімузином, але насправді то був мікроавтобус), щоби повернутися в округ Оріндж. Газету він узявся читати, вже їдучи до свого особняка в Гантінгтон-Біч. На третій сторінці його увагу привернула замітка про пожежу в лабораторії Банодайн в Ірвайні.