Пожежа зачепила лише клиноподібну будівлю, у якій містилася лабораторія. Єдиними слідами шкоди, завданої вогнем, були розбиті вікна та плями від сажі на мармурі над вузькими отворами.
Територія не була нічим обгороджена, тому Вінс міг би зайти туди з вулиці, якби хотів, незважаючи на скромні ворота та будку охорони на в’їзді з трьома смугами. Висновуючи з того, що в охоронця був пістолет, а також ледь відчутне враження «неприступності» лабораторії, Вінс припустив, що галявина була під електронним контролем, а вночі складна система сигналізації попередила б охоронця про стороннього ще до того, як він зробить кілька кроків по траві. Напевне, палій міг не лише влаштовувати пожежі, а й добре знався на системах безпеки.
Вінс проїхав повз будівлі, а потім розвернувся і вирушив у зовсім інший бік. Тіні від хмар повільно рухалися галявиною і повзли стінами лабораторії, нагадуючи привидів. Щось зловісне і навіть трохи страхітливе було в самому вигляді Банодайна. І то не тільки тому, що Вінс знав, які там досліди проводилися.
За якийсь час Вінс поїхав додому в Гантінгтон-Біч.
Він був розчарований, оскільки поїздка у Банодайн не дала йому жодних підказок відносно того, що йому робити далі й кому продати інформацію за ціною, яка б виправдала ризик. Уряд США не підходив, насамперед тому, що ця інформація належала йому. Більшовикам, що були їхнім основним суперником, теж не можна, бо це саме вони заплатили за вбивство Везербі, Ярбеків, Гадстонів і Гайнса.
Звісно, у Вінса не було доказів того, що він виконував замовлення Радянського Союзу. Звичайно, з їхньої сторони було розумно найняти такого спеціаліста, як він. Але Вінс із ними працював так само часто, як і з мафією, і на основі багатьох підказок вирішив, що то були радянські агенти. Іноді він мав справу з іншими замовниками, окрім тих трьох з Лос-Анджелеса, котрі постійно говорили з акцентом, схожим на російський. Окрім того, лос-анджелеські замовлення мали до певної міри політичний або — як у випадку з Банодайном — військовий характер. Лос-анджелеські замовники давали змістовнішу, точнішу і детальнішу інформацію, ніж мафіозі, які зазвичай замовляли таких же бандитів, як і вони. Хто ж готовий заплатити за таку делікатну військову інформацію, окрім США та Радянського Союзу? Можливо, якийсь диктатор із країн третього світу, який бажає щось протиставити ядерному потенціалу найпотужніших держав? Проект «Франциск» може дати якомусь кишеньковому Гітлеру таку можливість і привести його до світового панування. І він за це зможе добре заплатити. Але хто захоче мати справу з типами на кшталт Кадаффі? Точно не Вінс.
Окрім того, у нього була інформація про те, що у Банодайні проводилися революційні дослідження, але не було подробиць про те, яким чином було впроваджено проект «Франциск». Отже, виявляється, що в нього значно менше інформації про товар, аніж йому спочатку здавалося.
Проте в нетрях його розуму ще відучора почала визрівати одна ідея. Тепер, під час його розмірковувань про потенційного покупця, ця ідея повністю сформувалася.
Пес.
Коли Вінс повернувся додому, то знову всівся у спальні біля вікна, щоб помилуватися океаном. Він продовжував сидіти там навіть тоді, коли стемніло й океану вже не було видно, сидів і роздумував про пса.
Гадстон та Гайнс багато розповіли Вінсу про ретривера, і він почав усвідомлювати, що пес у тисячу разів цінніший за знання про проект «Франциск», які були потенційно хоч і цінними, але вибуховими. Ретривера можна було б використати багатьма способами; це була хвостата машинка для заробляння грошей. По-перше, він міг би продати його назад уряду або росіянам за кругленьку суму. Якщо він знайде пса, то зможе стати фінансово незалежним.
Але як його знайти?
Напевне, усією Південною Каліфорнією вже почалися непомітні розшуки (майже секретні, хоч і масштабні). Міністерство оборони задіяло купу людей для полювання на пса. Якщо Вінс із ними перетнеться, то вони захочуть з’ясувати, хто він такий, а такої уваги до себе не можна було допустити.
Окрім того, якщо Вінс розпочне власні пошуки біля підніжжя Санта-Ани, куди, напевне, втекли істоти, що врятувалися з лабораторії, то можна замість золотистого ретривера наткнутися на Аутсайдера, а це смертельно небезпечно.
За вікном спальні затягнуте хмарами нічне небо й океан злилися разом у чорній пітьмі. На вулиці було темно, хоч око виколи.
2
У четвер, наступного дня після того, як Ейнштейн загнав Артура Стрека в куток на кухні Нори Дейвон, того звинуватили у проникненні в чуже житло, нападі, побитті та спробі зґвалтування. Оскільки його вже колись судили за зґвалтування і він відсидів два роки з трьох, то йому призначили доволі велику суму застави, яку він не зміг внести. До того ж запоручника в нього не знайшлося, тому до суду йому довелося сидіти під арештом. Почувши це, Нора зітхнула з полегшенням.