Вінс зрадів химерному зеленому освітленню, бо в ньому не було видно, як він пополотнів. Від самої думки про те, як він вовтузиться із тією заразною шльондрою, зіпсутою і гнилою розпусницею, його ледь не знудило.
— У мене сьогодні дуже важлива зустріч.
— Жаль, — сказав Джонні.
Вінс ледь спромігся вимовити:
— Це було б весело.
— Можливо, наступного разу.
Уявивши, як вони втрьох… Вінс відчув себе брудним, і йому захотілося якнайшвидше опинитися під гарячим душем.
6
У неділю ввечері, відчуваючи приємну втому після довгого дня у Солванзі, Трейвіс гадав, що засне одразу ж, щойно прикладе голову до подушки, але не так сталося, як гадалося. Він не міг вибавитися думок про Нору Дейвон — її сіро-зелені очі, блискуче чорне волосся, витончений вигин шиї, музичний сміх, посмішку.
Ейнштейн лежав на підлозі, залитій слабким сріблястим світлом, що падало з вікна на невеличкий квадрат темної кімнати. Трейвіс уже годину крутився без сну, і пес урешті-решт стрибнув на ліжко і поклав свою величезну голову та передні лапи йому на груди.
— Вона така мила, Ейнштейне. Одна з найдобріших і наймиліших жінок, котрі траплялися на моєму шляху.
Пес мовчав.
— А ще Нора дуже розумна і в неї значно гостріший розум, аніж вона вважає. Нора бачить такі речі, яких не бачу я. Вона вміє так оповідати, що ти починаєш дивитися на світ її очима і він здається оновленим і свіжим.
Хоч Ейнштейн не рухався і мовчав, він не спав й уважно слухав.
— Коли я думаю про ту життєлюбність, інтелект і почуття, які ув’язнили на тридцять років, то мені хочеться плакати. Тридцять років у тому старому, темному будинку… Господи! А коли думаю, що навіть попри ці поневіряння її серце не закам’яніло, то хочу обійняти її, сказати, що вона надзвичайна жінка, дуже сильна й відважна.
Ейнштейн сидів тихо і не рухався.
Раптом у Трейвіса в голові промайнув яскравий спогад: сильний запах шампуню Нори, коли він наблизився до неї навпроти вітрини галереї у Солванзі. Трейвіс глибоко вдихнув і знову відчув цей запах, наче він був реальний. Від цього аромату серце забилося швидше.
— Чорт забирай, — лайнувся Трейвіс. — Я знаю її всього кілька днів, але хай мене дідько вхопить, якщо я не закохався.
Ейнштейн підвів голову і гавкнув, наче натякаючи, що Трейвісу давно вже слід збагнути, що відбувається. Складалося враження, що пес вважав їхнє знайомство та їхнє майбутнє щастя своєю заслугою і пишався цим, так наче все це було частиною одного грандіозного плану, і що тепер Трейвісу нема причин для переживання, позаяк усе буде гаразд.
Трейвіс іще з годину говорив про Нору, про те, як вона рухалася, про її погляд, її мелодійний тихий голос, незвичайне світобачення і погляди. Ейнштейн, як справжній турботливий друг, слухав уважно і з непідробним інтересом. Це була його зоряна година. Трейвіс ніколи не думав, що зможе знову в когось закохатися. Та ще й так сильно. Ще навіть тижня не минуло, коли Трейвіс був упевнений, що буде самотнім до кінця своїх днів.
Змучений фізично й емоційно, він зрештою заснув.
Ще пізніше серед глупої ночі крізь сон Трейвіс побачив невиразну фігуру Ейнштейна біля вікна: ретривер, спершись лапами об підвіконня, наче прикипів носом до скла, сторожко вдивляючись у темряву.
Трейвіс відчував, що пса щось непокоїть.
Проте йому щойно наснилося, наче він гуляє з Норою у сяйві осінньої місячної повні, тому не хотілося цілковито прокидатися, щоб не втратити цей приємний сон.
7
Вранці в понеділок, 24 травня, Лемюел Джонсон і Кліфф Соамз прибули у невеличкий дитячий зоопарк, де в основному жили миролюбні тварини, яких можна було погладити і погодувати. Зопарк розташовувався на території величезного Ірвайн-парку на східній окраїні округу Оріндж. У небі — ані хмаринки. День обіцяв бути спекотним. Стояв повний штиль, тож на величних дубах не ворушився жоден листочок. І тільки дрібне птаство, галасливо щебечучи, перелітало з гілки на гілку.
На землі громадилася купа із дванадцяти скривавлених трупів тварин.
Вночі хтось (чи щось) переліз через загорожу і вбив трьох козенят, білохвосту оленицю та її новонароджене оленятко, двох пав, клаповухого кролика, вівцю і двох ягнят.
Поні теж померло, хоч і не насильницькою смертю, а, вочевидь, з переляку, поки стрибало через загорожу, намагаючись утекти від істоти, поки та шматувала інших тварин. Воно лежало на боці з неприродньо перекрученою шиєю.
Дикі кабани залишилися неушкодженими. Вони рохкали й нюхали запилюжену землю в окремому вольєрі, шукаючи біля корита рештки корму, який міг зостатися непоміченим від учорашньої вечері.