Кожен військовослужбовець у цій кімнаті поклявся мовчати; у випадку розголошення деталей операції порушнику загрожував тривалий термін ув’язнення. Вони знали про об’єкт полювання, хоча Лем розумів, що не всі вірять в існування подібної істоти. Декого ця інформація налякала. Проте більшість солдатів, особливо ті, хто служив у Лівії чи Центральній Америці, вже звикла до смерті та жахіть, відтак їх не надто хвилював об’єкт переслідування. Тут були навіть ветерани, які застали останній рік В’єтнамської війни, так ті взагалі заявляли, що завиграшки впораються з істотою. Але в будь-якому разі це були розважливі люди і вони відчували побожну повагу до свого дивного противника. Якщо Аутсайдера можна знайти, то вони зроблять це.
Коли Лем попросив хвилину уваги, всі одразу ж замовкли.
— Генерал Гочкіс сказав, що ви провели ще один день у марних пошуках, — промовив Лем. — Я знаю, що вам це не подобається, як і мені. Ви вже шість днів намарне провели у важкопрохідній місцевості. Ви втомилися і думаєте, скільки ще триватиме ця тяганина. І я вам відповім: ми будемо шукати Аутсайдера до тих пір, поки не знайдемо. А потім заженемо його в пастку і вб’ємо. По-іншому не вийде його зупинити, якщо він, звичайно, ще в лісі. Не вийде жодним чином.
Усі присутні мовчазно згодилися.
— Не забувайте, що ми шукаємо ще й пса.
Напевне, кожен з вояків сподівався натрапити на пса, а Аутсайдер нехай дістанеться комусь іншому.
Лем промовив:
— У середу сюди прибуде ще чотири відділення розвідників морської піхоти з дальніх баз. Вони вас підмінятимуть, щоб ви отримали хоч кілька вихідних. Але завтра зранку — всі на пошуки. Крім того, район пошуків змінився.
Позаду трибуни висіла карта округу, і Лем Джонсон почав водити по ній указкою.
— Будемо рухатися на північно-північний захід на пагорби та в каньйони навколо Ірвайн-парку.
Лем також розповів про вбивство у дитячому зоопарку і детально описав, у якому стані знайшли трупи, позаяк не хотів, щоб ці люди поводилися легковажно.
— З вами теж може таке трапитися, — насамкінець застеріг Лем. — Тому ніколи і ніде не втрачайте пильності.
Всі як один сприйняли слова Лема надзвичайно серйозно. У їхніх очах він бачив сотні відображень його власного зачаєного страху.
8
У вівторок 25 травня Трейсі Лей Кішен ніяк не могла заснути від збудження, яке переповнювало її. Вона могла б порівняти себе із кульбабкою, білою пухнастою кулькою: достатньо найлегшого повіву — пффф, — щоб насінини-парашутики звіялися на всі чотири сторони світу, і її більше не існуватиме, бо вона помре від власного збудження.
У тринадцятирічної дівчинки була напрочуд багата фантазія.
Трейсі Лей Кішен лежала у своїй темній спальні, і їй не треба було навіть заплющувати очі, щоби побачити, як вона мчить біговою доріжкою верхи на коні — а точніше, на її власному каштановому жеребці на прізвисько Добряк. Вона проноситься повз загорожі, залишаючи всіх інших коней на доріжці позаду; до фінішної прямої залишається не більше ста метрів, а на трибунах дико репетують глядачі, підбадьорюючи її…
У школі вона постійно отримувала гарні оцінки не тому, що була старанною, а тому, що легко все засвоювала і їй не доводилося докладати у навчанні значних зусиль. Втім, шкільні уроки її мало цікавили. Трейсі була гарненькою стрункою дівчинкою зі світлим волоссям та очима, блакитними, наче погідне літнє небо. Її прихильності домагалося чимало хлопців, проте хлопці цікавили її не більше, ніж навчання (принаймні поки що), хоча у її подружок тільки й розмов було, що про них, тому іноді Трейсі було з ними страшенно нудно.
Трейсі по-справжньому цікавили лише коні, а саме — скакуни. Вона була фанатичкою коней: з п’яти років колекціонувала їхні фотографії, а з семи — вчилася їздити верхи, хоч батьки тривалий час не могли дозволити собі купити коня. Щоправда, за останні два роки справи тата пішли вгору, а два місяці тому вони переїхали у новий великий будинок на ділянці площею трохи менше гектара в Оріндж-парк-ейкерс. Там багато хто тримав коней і було достатньо їздових доріжок. Позаду їхнього маєтку містилася власна стайня, розрахована на шістьох коней, хоча зайняте там було лише одне стійло. Саме в цей день, у вівторок 25 травня, — прекрасний день, який назавжди залишиться у серці Трейсі Кішен, коли вона повірила, що Бог дійсно існує, — їй подарували коня — чудового, гарного і неперевершеного Добряка.