— Я скоро буду.
Піднявшись нагору, Нора взялася гарячково перебирати десять картин, складених у спальні, роздумуючи, які з них показати першими. Нарешті вона зупинилася аж на чотирьох полотнах, хоч їх було й незручно нести. На півдорозі Нора зупинилась на сходах і, затремтівши від хвилювання, вирішила віднести їх назад, а взяти інші. Проте, зробивши кілька кроків, вона зрозуміла, що так можна цілий день вибирати. Нагадавши собі, що без ризику в цьому світі нічого не доможешся, вона глибоко вдихнула і швидко подріботіла вниз із чотирма картинами, які вибрала з самого початку.
Трейвісу не просто сподобалися картини. Він був у захваті.
— Господи, Норо, це не просто хобі, це справжнє мистецтво.
Вона розставила картини на чотирьох стільцях. Трейвіс не міг дивитися на них, просто сидячи на дивані, він підвівся, щоб розглянути їх ближче, і зараз ходив від полотна до полотна.
— В тебе чудові фотореалістичні картини, — промовив Трейвіс. — Я не мистецтвознавець, але ладен заприсягнутися, що в тебе талант, як у Ваєта. А ось ця картина… вона взагалі приголомшлива…
Від компліментів Трейвіса Нора геть зашарілася. Їй довелося зглитнути слину, щоб відповісти.
— І тут є сюрреалістичні штрихи.
Нора принесла два пейзажі та два натюрморти. Один пейзаж і натюрморт справді були зроблені у фотореалістичному стилі, у двох інших, крім фотореалізму, відчувався ще й сюрреалізм. Наприклад, на натюрморті було зображено кілька склянок з водою, карафка, ложки та нарізаний лимон на тарілці, виписаний до найдрібніших деталей. На перший погляд, вони виглядали дуже реалістично, проте уважний спостерігач міг помітити, що одна зі склянок мовби «вросла» у поверхню столу, а один зі шматочків лимона «проникав» через скляну стінку склянки.
— Вони чудові, — промовив Трейвіс. — А ще є?
Звісно ж!
Нора ще двічі сходила до спальні і принесла загалом ще шість картин.
З кожним полотном захоплення Трейвіса зростало. Його захват був непідробним. Спочатку Нора подумала, що він збиткується з неї, але незабаром упевнилася, що він говорить напрочуд щиро.
Переходячи від полотна до полотна, Трейвіс зауважив:
— У тебе чудове відчуття кольору.
Ейнштейн ходив за Трейвісом, тихо гавкаючи і жваво вимахуючи хвостом, наче згоджувався з кожним його словом.
— Кожна картина має свій настрій, — промовив Трейвіс.
Гав.
— Ти чудово передаєш рельєф. Мазки майже не відчуваються. Таке враження, що картина з’явилася на полотні якимось магічним чином.
Гав.
— Ніколи не повірю, що ти ніде не навчалася.
Гав.
— Норо, це можна продати. Будь-яка галерея розбере твої картини.
Гав.
— Ти не просто можеш заробляти… Гадаю, ти швидко здобудеш славу, чорт забирай!
Оскільки Нора ніколи не сприймала свою творчість всерйоз, то часто малювала одну картину поверх іншої, використовуючи одне й те ж полотно. В результаті багато картин було втрачено назавжди. Але на горищі Нора зберігала понад 80 своїх найкращих полотен. На прохання Трейвіса вони разом знесли з десяток картин, зняли з них пакувальний папір і розставили по всій кімнаті, яка вперше за Нориної пам’яті значно повеселішала й попривітнішала.
— Будь-яка галерея візьме твої роботи на виставку, — сказав Трейвіс. — До речі, давай завтра на вантажівці відвеземо їх до кількох галерей, покажемо їм картини і вислухаємо їхню думку.
— Ох, ні!
— Норо, обіцяю, ти не будеш розчарована.
Вона раптом розхвилювалася. Хоча її вразила перспектива мистецької кар’єри, все ж їй було страшно зробити цей великий крок. Їй здавалося, що це ніби стрибнути зі скелі.
— Ще рано, — промовила Нора. — Давай через тиждень… або через місяць… завантажимо їх у машину та відвеземо до галереї. Але не зараз, Трейвісе. Я просто не можу… зараз мені важко це зробити.
Трейвіс витріщився.
— Знову емоційне перевантаження?
Ейнштейн підійшов до Нори та потерся об її ногу, а відтак глянув із таким солодким виразом на морді, що Нора посміхнулася.
Почухавши пса за вухами, вона сказала: