У патрульній машині сиділи помічники шерифа Тіл Портер і Кен Даймс. Тіл був за кермом, а Кен сидів поряд. В машині зламався кондиціонер, тому вентиляції не було. Вентиляційні отвори чомусь також не подавали повітря. Бічні вікна були опущені, але в седані все одно було спекотно, як у духовці.
— Ти смердиш, як здохлий кабан, — сказав Тіл Портер.
— Невже? — перепитав Кен Даймс. — А ти не лише смердиш, як здохлий кабан, а й навіть схожий на нього.
— Справді? А ти, я бачу, любиш здохлих кабанів.
Незважаючи на спеку, Кен посміхнувся.
— Невже? А мені твої баби розповідали, що ти злягаєшся, як здохлий кабан.
Ці недолугі жарти не могли приховати їхньої знудженості. Виклик теж не обіцяв нічого цікавого: напевно, якийсь нещасний випадок із дітьми. Вони люблять гратися на будмайданчиках. Помічникам було по тридцять два роки. Обидва — кремезні чоловіки, колишні футболісти університетської збірної. Вони не були братами, але їх об’єднували братні почуття, оскільки вони вже шість років служили разом.
Тіл звернув з окружної дороги на ґрунтівку, яка вела в район нової забудови Бордо Рідж. Тут на різній стадії будівництва містилося близько 40 будинків. Лише кілька з них були поштукатурені, а решта представляла собою голі каркаси.
— Яка маячня! — обурювався Кен. — Не можу повірити, що люди на це клюють. Чорт забирай, хто додумався дати назву «Бордо Рідж» новому кварталу в Південній Каліфорнії. Невже вони справді вірять у те, що тут колись виростуть виноградники? Вони назвали його «Рідж», хоч це рівнина між пагорбами. Назва символізує спокій — але це зараз. А що тут буде через п’ять років, коли побудують ще три тисячі будинків?
— Так, а мене ще вбиває слово «міні-садиба», — утрутився Тіл. — Що за херня! Ніхто при здоровому глузді не назве це садибою, хіба що росіяни, які живуть по дванадцять чоловік в одній квартирі. Це звичайні будинки на одну сім’ю.
На вулицях Бордо Ріджа уже були прокладені бетонні тротуари та стічні канави, але асфальту ще не було. Тіл їхав повільно, щоб не здіймати пилюку, хоча це не допомагало. Вони з Кеном роздивлялися каркаси недобудов з обох сторін, шукаючи дітей, які могли потрапити в біду.
На західній окраїні Бордо Ріджа, біля кордонів містечка Йорба-Лінда, розташувалося селище, в якому вже жили люди. Саме звідти поліція й отримала сигнал про крики з недобудов. Оскільки цей район ще не став частиною міста, скарга потрапляла під юрисдикцію департаменту окружного шерифа.
В кінці вулиці полісмени побачили білий пікап «Тулеманн бразерз» — компанії, що будувала Бордо. Його було припарковано навпроти трьох майже завершених будинків.
— Здається, охоронці ще тут, — сказав Кен.
— Або нічний сторож прийшов трохи раніше, — припустив Тіл.
Вони припаркувалися за автомобілем компанії, вилізли з душної патрульної машини й завмерли, прислухаючись. Навколо панувала тиша.
— Гей! Є тут хто? — крикнув Кен.
Його голос луною пронісся порожнім селищем.
— Хочеш оглянути все? — запитав він товариша.
— Хоча сенсу в цьому ніякого, — промовив Тіл, — але доведеться.
Кен досі не вірив, що в Бордо щось могло трапитися. Мабуть, пікап просто залишили в кінці дня, як і інше обладнання, що стояло тут усю ніч, як-от кілька міні-екскаваторів на довгій вантажівці, а також один гідравлічний зі зворотною лопатою. Скидалося на те, що, найімовірніше, кричали діти, котрі тут гралися.
Із машини вони взяли ліхтарики, бо хоча електрику в селищі вже провели, проте у недобудовах світла ще не було.
Поправивши револьвери в кобурах радше за звичкою, ніж із остороги, поліцейські ввійшли у найближчу недобудову. Вони нічого конкретного не шукали, просто оглядали місце ймовірної події, що зазвичай займає половину часу поліцейського.
Вперше за весь день війнув легенький вітерець, задуваючи в будинок хмари тирси. Сонце швидко котилося на захід, і від каркасу стін на підлогу падали гратчасті тіні. Останні промені світла, які із золотистих перетворювалися у брудно-червоні, надавали повітрю відтінок, схожий на відсвіти з доменної печі. На бетонній підлозі валялися цвяхи, які виблискували у вогняному світлі та подзенькували під ногами.
— Я гадав, що за сто вісімдесят тисяч баксів кімнати будуть більшими, — промовив Тіл, підсвічуючи ліхтариком темні закапелки.
Зробивши глибокий ковток пропахлого тирсою повітря, Кен промовив: