«Ні».
— Ти колись жив у якійсь сім’ї? — запитав Трейвіс.
«Ні».
— Але ти ж не дикий пес, — заперечила Нора. — Ти ж десь жив, поки Трейвіс не знайшов тебе.
Вивчаючи рекламу «Блу кросс», Трейвіс раптом зрозумів, що знає, які питання ставити.
— Ти відреагував на світлину, бо там є дитина?
«Ні».
— Через жінку?
«Ні».
— Через чоловіка у білому халаті?
Ретривер почав щосили махати: «Так, так, так».
— Отже, він жив з лікарем, — промовила Нора. — Можливо, з ветеринаром.
— Або з ученим, — промовив Трейвіс, розвиваючи свою інтуїтивну думку, яка зненацька спала йому на згадку.
Ейнштейн помахав хвостом, коли Трейвіс сказав про вченого.
— Дослідником, — додав Трейвіс.
«Так».
— У лабораторії, — промовив Трейвіс.
«Так, так, так».
— Ти пес із лабораторії? — запитала Нора.
«Так».
— Над тобою ставили досліди, — сказав Трейвіс.
«Так».
— Ось чому ти такий розумний.
«Так».
— Бо з тобою щось зробили.
«Так».
У Трейвіса стукотіло серце. Чорт забирай, та вони дійсно спілкувалися. Не просто абстрактними поняттями і не відносно примітивним методом, як тоді ввечері, коли пес виклав знак питання з «Мілк-боунів». Це було надзвичайно точне спілкування. Вони розмовляли так, як ото розмовляють троє людей, — ну, майже розмовляли. І нараз Трейвіс із Норою зрозуміли, що це докорінно все змінює. Напевно, такий світ і повинен змінитися, світ, у якому люди і тварини наділені однаковим інтелектом і живуть в однакових умовах як рівня (або принаймні вони можуть дійти згоди), мають спільні надії та мрії. Гаразд, припустимо, що він виділяється з цієї парадигми. Але ж не всі тварини наділені людськими свідомістю і розумом, а всього лише один піддослідний собака, єдиний у своєму роді. Але чорт забирай! Трейвіс побожно дивився на ретривера, і по спині в нього побігли мурашки. Це був не страх, а подив.
Нора звернулася до пса. У її голосі теж читалася побожність, від чого Трейвіс наче онімів.
— Вони не хотіли відпускати тебе?
«Ні».
— Ти втік?
«Так».
— Це трапилося того ранку у вівторок, коли я тебе знайшов у лісі? — запитав Трейвіс. — Це тоді ти втік?
Ейнштейн не гавкав і не махав хвостом.
— За день до цього? — запитав Трейвіс.
Собака завив.
Трейвіс запитав:
— Напевне, в нього є відчуття часу, бо фактично в усіх тварин є біоритми, — промовила Нора. — У них є біологічний годинник. Але він, напевно, не вміє рахувати календарні дні. Він не розуміє, як ми ділимо час на дні, тижні та місяці, тому й не знає, як відповісти на твоє питання.
— Тоді треба якось навчити його, — сказав Трейвіс.
Ейнштейн щосили замахав хвостом.
Нора замислено промовила:
— Втік…
Трейвіс здогадався, про що вона думала, і звернувся до Ейнштейна:
— Вони шукають тебе?
Пес завив і замахав хвостом. Трейвіс зрозумів, що це означає «так» і що він стривожений.
4
За годину після заходу сонця Лемюел Джонсон та Кліфф Соамз приїхали у Бордо Рідж. З ними були восьмеро агентів АНБ на двох машинах. На немощеній вулиці в центрі недобудованого кварталу тіснилося чимало автомобілів, поміж яких одразу впали в око чорно-білі машини з емблемами управління шерифа, а також автомобілі та мікроавтобус, що належали службі коронера.
Лем із роздратуванням зауважив, що преса вже тут як тут. Журналісти та телевізійники з мінікамерами тіснилися за поліцейським оточенням за півкварталу до місця вбивства. Приховавши деталі смерті Везлі Далберґа у каньйоні Святого Джима і схожі вбивства вчених, котрі працювали у Банодайні, а також розпочавши активну кампанію з дезінформації, співробітникам АНБ вдалося не дати можливості журналістам пов’язати між собою ці події. Лем сподівався, що Волт Гайнс відібрав найнадійніших людей, котрі зустрінуть питання репортерів мовчки і з кам’яними обличчями, аж поки вони не вигадають якусь переконливу історію.
Вони розсунули козли, щоб машини АНБ могли проїхати крізь оточення, й одразу ж поставили їх на місце.
Лем припаркувався в кінці вулиці, неподалік від місця злочину. Він залишив Кліффа, щоб той проінструктував агентів, що прибули з ними, а сам пішов у бік недобудови, яка зараз була в центрі уваги.
Нічне повітря повнилося звуками шифрованих перемовин і поліцейським жаргоном, що долинав із рацій патрульних машин. Шипіння і тріщання радіозавад створювало враження, що весь світ смажили на космічному грилі.
Щоб забезпечити повноцінну роботу слідчої бригади, головну вулицю освітили переносними прожекторами, встановленими на триногах. Лем раптом уявив себе актором на величезній сцені. Навколо прожекторів літали нічні метелики, вдаряючись об них і відкидаючи збільшені тіні на запилюжену землю.