Наступаючи на свою велетенську тінь, Лем пройшов незацементованим двором. Усередині також стояли прожектори, затуляючись від яскравого світла, що відбивалося від білих стін, осліплюючи його. У різкому сяйві прожекторів стояло кілька блідих та спітнілих помічників коронера та напружені типи з відділу криміналістики.
У дальньому кінці будинку фотограф двічі клацнув фотоапаратом. У коридорі було повно людей, тому Лем вийшов на задній двір через вітальню, їдальню та кухню.
Волт Гайнс стояв у кімнаті для сніданків майже невидимий через світло прожекторів із надітими блендами. Але навіть зараз Лем зміг побачити на його обличчі гнів упереміж із горем. Без сумніву, страшну новину про вбивство свого помічника він почув удома, позаяк на ньому були підтоптані кросівки, пожмаканий коричневий комбінезон і картата червоно-коричнева футболка. Незважаючи на великі габарити, бичачу шию, дужі плечі та величезні руки, одяг і схилена постать Волта робили його схожим на покинутого маленького хлопчика.
З кімнати для сніданків Лем не бачив, що відбувається у кімнаті для прання, де досі лежало тіло, оскільки цьому заважали криміналісти.
— Волте, мені дуже шкода, що так вийшло, — сказав Лем.
— Його звали Тіл Портер. Я двадцять п’ять років дружив з його батьком, Редом Портером. Він вийшов на пенсію лише минулого року. Як я йому скажу цю новину? Господи… але я мушу це сам зробити, бо ж ми були близькими друзями. Таку справу нікому не передоручиш.
Лем знав, що коли гинули колеги Волта, він завжди особисто відвідував сім’ю загиблого, повідомляв їм страшну новину і сидів з ними, поки вони переживали перший шок.
— Ледь не втратив двох, — промовив Волт. — Другий ще перебуває у шоковому стані.
— А що… з Тілом?
— Випустили кишки, як ото Далберґу, а тоді відтяли голову.
«Аутсайдер, — подумав Лем. — І в цьому нема жодних сумнівів».
Всередину приміщення вже встигла залетіти нічна мошва і тепер билася об скло прожектора, за яким стояли Лем із Волтом.
Волт продовжував розповідати, і Лем відчув, як його голос наливається гнівом:
— Голову не знайшли… Як я скажу батькові Тіла, що голови нема?
Лем нічого не відповів.
Волт сердито подивився на нього.
— Тепер ти мене не проженеш. У мене гинуть люди!
— Волте, в нашому агентстві навмисне нічого не кажуть. Чорт забирай, навіть кількість агентів у платіжній відомості — конфіденційна інформація. Але твій департамент постійно потрапляє під увагу преси. Щоб знати, як розслідувати цю справу, твоїм людям слід сказати, що вони шукають. А це означатиме, що я розкрию державну таємницю великій групі поліцейських…
— Твої люди знають, що відбувається, — заперечив Волт.
— Так, але мої люди поклялися про нерозголошення, пройшли ретельну перевірку благонадійності й знають, що язик треба тримати за зубами.
— Мої люди теж уміють тримати язика за зубами.
— Я тобі вірю, — обережно сказав Лем. — Я впевнений, що вони не базікають про звичайні справи в неробочий час. Але це незвичайна справа. Ні, це повинно залишатися у нашій юрисдикції.
— Мої люди також можуть поклястися, що мовчатимуть, — запевнив Волт.
— В такому разі довелось би перевірити справи кожного співробітника вашого департаменту. Не лише помічників шерифа, а й службовців. Це може зайняти кілька тижнів, а то й місяців.
Глянувши через відкриті двері кухні, Волт помітив Кліффа Соамза й агента АНБ, котрі розмовляли із двома поліцейськими.
— Ти взявся до справи, щойно з’явившись тут, навіть не поговоривши зі мною?
— Так. Ми робимо все, аби твої люди зрозуміли, що слід тримати язика за зубами і не розповідати про побачене навіть своїм дружинам. Кожному співробітнику ми нагадуємо відповідні федеральні закони, бо хочемо, щоб вони розуміли, які штрафи чи тюремні строки чекають їх у разі розголошення.
— Знову лякаєш мене тюрмою? — запитав Волт, але без усіляких жартів, як це було кілька днів тому в гаражі лікарні Святого Йосипа після зустрічі з Трейсі Кішен.
Лема пригнічувала не лише смерть помічника шерифа, а й той бар’єр, який ширився між ним та Волтом через цю справу.
— Я не маю бажання нікого запроторювати у в’язницю. Саме тому й хочу, щоб вони усвідомлювали можливі наслідки…
— Ходімо зі мною, — сердито промовив Волт.