Лем пішов услід за Волтом на вулицю до патрульної машини навпроти будинку. Волт сів на водійське місце, а Лем — поряд із ним. Двері вони закрили.
— Підніми скло, щоб нам ніхто не заважав.
Лем спершу запротестував, тому що без кондиціонера в салоні можна було задихнутися, проте навіть у напівтемряві помітив, що Волт розгніваний не на жарт і що він ось-ось вибухне, тому, щоб не почуватися людиною, котра купається в бензині із запаленою свічкою, підняв скло.
— Добре, — сказав Волт. — Ми одні. Давай поговоримо не як директор районного управління АНБ і шериф, а просто як давні друзі. Приятелі. Розкажи мені, що відбувається.
— Волте, чорт забирай, я не можу.
— Розкажи мені все, і я відчеплюся.
— Ти все одно не можеш брати участі в цьому розслідуванні. Ти не маєш права.
— Чорта з два! — сердито сказав Волт. — Я можу хоч зараз піти он до тих пройдисвітів. — Попереду був виїзд із Бордо Ріджа, де біля ко`злів товпилися репортери. Волт показав на них крізь запилене лобове скло. — Я можу розповісти їм, що лабораторія Банодайн працювала над якимось оборонним проектом, який вийшов з-під контролю. Я розповім, що якась дивна істота втекла з лабораторії, незважаючи на всі заходи безпеки, і тепер вона на свободі вбиває людей.
— Якщо ти це зробиш, то не просто загримиш у в’язницю, — сказав Лем. — Ти втратиш роботу і зруйнуєш свою кар’єру.
— Навряд чи. В суді мені доведеться обирати між порушенням національних інтересів і зрадою людям, які обрали мене шерифом округу. Я доведу, що у критичну хвилину поставив безпеку місцевого населення понад інтереси бюрократів з Міністерства оборони. Я впевнений, що будь-який суд мене виправдає. Я не потраплю до в’язниці, а наступні вибори виграю з іще більшим відривом.
— Маячня, — сказав Лем, хоча знав, що Волт правий.
— Якщо ти розповіси мені й переконаєш, що твої люди краще з цим упораються, я не втручатимусь. Але якщо ні, то громадськість про все дізнається.
— Я порушу присягу і сам затягну мотузку на своїй шиї.
— Ніхто нічого не дізнається.
— Невже? Тоді, заради Бога, скажи, Волте, чому ти ставиш мене в таке незручне становище — тільки щоб вдовольнити свою цікавість?
Волт ображено подивився на Лема.
— Чорт забирай, це не така дрібниця і не просто цікавість.
— Тоді що?
— Один із моїх людей загинув!
Лем відкинувся на сидіння, заплющив очі й зітхнув. Волту треба знати, чому він не може помститися за вбивство його людини, інакше його почуття обов’язку та честь не довзолять йому відступити. Тому в цьому був сенс.
— Ну то мені йти до репортерів? — тихо запитав Волт.
Лем розплющив очі й витер рукою спітніле обличчя. В салоні машини було дуже парко, тому йому хотілося підняти скло, але біля машини постійно сновигали люди, тож їхню розмову могли почути.
— Ти правий щодо Банодайна. Вони там кілька років займалися оборонними проектами.
— Біологічна зброя? — запитав Волт. — Створення нових смертельних вірусів за допомогою рекомбінантних ДНК?
— Можливо, що й це, — погодився Лем. — Але бактеріологічна зброя не має жодного стосунку до цієї справи. Тому я розповім тобі лише про дослідження, пов’язане з нашими проблемами.
Вікна запітніли. Волт увімкнув двигун. Позаяк у машині не було кондиціонера, на склі почало збиратися ще більше конденсату, але навіть ледве вловиме тепле повітря, що почало надходити з вентиляційних отворів, освіжало Лема.
Він промовив:
— У Банодайні працювали над кількома оборонними програмами під загальною назвою «Проект “Франциск”», на честь Франциска Ассизького.
— Вони назвали оборонний проект на честь святого? — здивовано кліпнувши, запитав Волт.
— Назва годяща, — запевнив Лем. — Кажуть, що Франциск Ассизький міг розмовляти з птахами і тваринами. А в Банодайні доктор Дейвіс Везербі відповідав за проект зі створення спільної мови для тварин та людей.
— Тобто вивчали мову морських свинок чи що?
— Ні. Вони хотіли за допомогою новітніх технологій у генній інженерії створити тварину, яка буде набагато розумнішою за всіх представників свого виду і чий інтелект майже дорівняється до людського. Тому з такими тваринами можна буде спілкуватися.
Волт роззявив рота, не вірячи своїм вухам.
— Під загальною назвою «Проект “Франциск”», — продовжував Лем, — працювало кілька груп учених, які робили різні експерименти. Їх фінансували приблизно п’ять років. Так, наприклад, група доктора Везербі займалася собаками… Він працював зі спермою та яйцеклітиною золотистих ретриверів. Саме цю породу він обрав тому, що її ретельно виводили понад сто років, а це означало, що в генетичному коді чистопородних тварин майже унеможливлена наявність спадкових хвороб чи вад. Це своєю чергою означало, що доктор Везербі має здорових та розумних об’єктів дослідження. Якщо в процесі досліджень народжувалися цуценята з відхиленнями, Везербі під час своїх хитромудрих маніпуляцій з генофондом тварин міг легко розрізнити природні мутації від випадкових побічних ефектів. Він міг учитися на власних помилках. Упродовж кількох років, намагаючись підвищити інтелект породи, не змінюючи її зовнішнього вигляду, Дейвіс Везербі у своїй лабораторії штучно запліднив сотні генетично модифікованих яйцеклітини ретриверів, а відтак поміщав їх у матку самок, які ставали сурогатними матерями. Вони виношували пробірочних цуценят упродовж повного терміну, а після цього Везербі досліджував молоде покоління на предмет підвищеного інтелекту.