— Ти обрав її, бо камера нагадувала ту клітку?
«Так».
— І в’язень на картинці нагадав тобі про твої відчуття у клітці?
«Так».
— Скрипка, — промовила Нора. — В лабораторії хтось грав на скрипці?
«Так».
— Цікаво, навіщо це було потрібно? — поцікавився Трейвіс.
На це питання пес не міг просто відповісти «так» або «ні».
— Тобі подобалася гра на скрипці? — запитала Нора.
«Так».
— Ти взагалі любиш музику?
«Так».
— Тобі подобається джаз?
Пес не загавкав і не замахав хвостом.
— Він не знає, що таке джаз, — звертаючись до Нори, сказав Трейвіс. — Навряд чи він слухав щось подібне.
— Тобі подобається рок-н-рол? — запитала Нора.
Пес гавкнув і одночасно замахав хвостом.
— Що б це означало? — запитала Нора.
— Напевне, і так, і ні, — припустив Трейвіс. — Йому подобається рок-н-рол, але не весь.
Ейнштейн почав махати хвостом, підтверджуючи здогадку Трейвіса.
— Класична музика? — запитала Нора.
«Так».
— Отже, ти у нас сноб, так? — зауважив Трейвіс
«Так, так, так».
Нора задоволено засміялася. Трейвіс теж, а Ейнштейн почав тикатися в них носом і облизувати язиком.
Трейвіс почав шукати іншу картинку, врешті витягнувши ту, на якій було зображено чоловіка, котрий займався на тренажері.
— Вони не хотіли випускати тебе з лабораторії, наскільки я розумію? Але слідкували за твоєю фізичною формою? Вони змушували тебе займатися на тренажері?
«Так».
Відчуття відкриття було неймовірним. Навіть якби Трейвісу вдалося поспілкуватися з представниками позаземної цивілізації, він би не був настільки вражений, збуджений і не відчував би такого побожного захвату.
6
«Я падаю у кролячу нору», — знервовано думав Волт Гайнс, слухаючи Лема Джонсона.
Цей новий світ високих технологій, космічних польотів, домашніх комп’ютерів, супутникового телефонного зв’язку, заводських роботів та біоінженерії видавався неймовірно чужим для того світу, в якому народився і зростав Волт. Господи, та що там казати — під час Другої світової, коли він був малям, не існувало ще навіть реактивних літаків. Волт виріс у значно простішому світі, де були кораблеподібні «крайслери» з «плавниками», телефони з дисками, а не кнопкові, годинники зі стрілками, а не цифровими дисплеями. Коли він народився, про телевізори навіть згадки ще не було, а можливість ядерного Апокаліпсису нікому не могла й приснитися. Волту здавалося, що він пройшв через якийсь невидимий бар’єр і потрапив в іншу реальність, де час біг значно швидше. Нове царство високих технологій могло бути захопливим, а могло й жахати, а інколи і те, й інше зливалися воєдино.
Як-от зараз.
Думка про розумного собаку розбудила у Волтові дитину, і йому захотілося посміхнутися.
Але з лабораторії втекло щось інше — Аутсайдер, і це налякало його до смерті.
— У собаки нема імені, — продовжував Лем Джонсон. — І в цьому нічого дивного. Більшіть учених, котрі працюють з лабораторними тваринами, не дають їм імен, інакше це неминуче призводить до їхньої персоніфікації, а відтак і до зміни у ставленні. В таких випадках важко зберегти об’єктивність у дослідженнях. Тому поки Везербі не зрозумів, що нарешті досяг успіху, до якого він так довго йшов, у собаки був лише номер. Навіть коли стало зрозуміло, що експеримент удався і пса не доведеться знищувати, йому все одно не дали імені. Всі просто називали його «псом», бо інші тварини Везербі мали тільки номери, відтак його було легко вирізнити. Ну ось, а в той самий час доктор Ярбек працювала над зовсім іншим дослідженням у рамках проекту «Франциск», і вона теж нарешті домоглася певних результатів. Завданням Ярбек було створити тварину з надзвичайно потужним інтелектом, оскільки ця тварина повинна була супроводжувати солдатів на війні, точнісінько як поліцейські собаки супроводжують копів у небезпечних районах міста. Ярбек працювала над створенням такої тварини, яка була б не лише розумною, а й смертельно небезпечною, уособленням жаху на полі бою: лютою, невидимою, хитрою і достатньо розумною, щоби брати участь у бойових діях як у джунглях, так і в місті. Звичайно, Ярбек розуміла, що її піддослідний буде не настільки розумним, як люди чи ретривер Везербі. Це було б жахливим безумством — створити машину смерті з людським інтелектом, оскільки її ж треба якось використовувати і контролювати. Всі читали «Франкенштейна» і бачили старі фільми Карлоффа, тому тверезо оцінювали небезпеку, що таїлась у дослідженнях Ярбек. Вона вирішила працювати з мавпами та приматами з огляду на їхню природну кмітливість і схожі на людські кінцівки. Ярбек зупинилась на дитинчатах бабуїнів для своїх темних справ. Оскільки з-поміж приматів вони найрозумніші, тому були хорошим вихідним матеріалом. Природа створила їх небезпечними і вправними бійцями, давши їм величезні ікла та пазурі. Бабуїни ретельно охороняють свою територію і негайно атакують кожного, кого повважають за свого ворога.