— Лайно, — промовив Волт. — Та ж не все ділиться на чорне і біле!
Лем промовив:
— Саме тому життя і цікаве.
Волт гірко посміхнувся.
— Надто вже цікавим воно стало в останній час. Гаразд, гадаю, що наймудрішим рішенням зараз буде нікому нічого не розповідати. Окрім того, якщо оприлюднити цю інформацію, то сотні недороблених авантюристів почнуть снувати у пошуках тієї істоти, а відтак або стануть її жертвами, або ж перестріляють одне одного.
— Саме так.
— Але мої люди можуть допомогти тримати це у таємниці, беручи участь в пошуках.
Лем розповів йому про сотню вояків з розвідки морської піхоти у цивільному, які досі прочісували пагорби з високотехнологічним обладнанням для відслідковування, а дехто з вовкодавами.
— У мене вже задіяно стільки людей, що аж задосить. Ми робимо все, що можна зробити в цій ситуації. Тепер вчини правильно: не лізь сюди.
Волт насупився і промовив:
— На деякий час. Але ти повинен постійно мене тримати в курсі.
Лем кивнув.
— Добре.
— У мене ще є питання. По-перше, чому його називають Аутсайдером?
— Ну, пес був першим успішним витвором лабораторії, першою істотою з видатним інтелектом, а той монстр — вже опісля. Вчені досягли успіху лише з цими тваринами. Спершу вони писали його ім’я з великої літери: Інший. Але через деякий час він став Аутсайдером, бо це прізвисько йому личило більше. Він виявився не покращеним Божим створінням на кшталт собаки, а взагалі позамежною істотою — чудовиськом з іншого світу. І воно чудово розуміло свій статус аутсайдера.
— Чому не просто бабуїн?
— Бо… він уже не був схожий на бабуїна. Ніхто не бачив подібного до цього, окрім як у фільмах жахів.
Волту не сподобалося те, як потемніли обличчя та погляд Лема, тож він вирішив, що не варто просити описати Аутсайдера детальніше; напевне, йому не треба цього знати.
— А вбивства Гадстона, Везеребі та Ярбеків? Хто за цим стоїть? — запитав він.
— Ми не знайшли вбивцю, але знаємо, що замовник — Радянський Союз. Також було вбито ще одного співробітника Банодайна, який відпочивав в Акапулько.
У Волта було таке відчуття, наче він переступає невидимі кордони ще складнішого світу.
— Радянський Союз? Хіба ми про них згадували? А вони тут яким боком?
— Ми навіть не здогадувалися, що їм щось відомо про проект «Франциск», — промовив Лем. — Але виявилося, що відомо. Вочевидь, у Банодайні у них був агент, який доповідав про хід експериментів. Коли пес утік, а вслід за ним і Аутсайдер, агент доповів про це і комуністи вирішили скористатися безладом, щоб ще більше напаскудити нам. Вони вбили всіх керівників проектів — Ярбеків, Везербі, Гайнса, а також Гадстона, який колись керував проектом, але звільнився з Банодайна. Гадаю, у них на те були дві причини: по-перше, зупинити проект «Франциск», а по-друге, ускладнити пошуки Аутсайдера.
— Але яким чином?
Лем відкинувся на сидінні, так наче вагота відповідальності за цю справу, що лежала на його плечах, втиснула його у сидіння.
— Вбивши Гадстона, Гайнса й особливо Везербі та Ярбек, більшовики залишили нас без фахівців, які найкраще знали хід думок Аутсайдера і пса та як їх знайти і зловити.
— Ти досі вважаєш, що це справа рук Радянського Союзу?
Лем зітхнув.
— Не зовсім. У першу чергу я зосередився на пошуках пса й Аутсайдера. Вирахуванням більшовицьких агентів, які стоять за вбивствами, підпалом і викраденням даних, займається окрема оперативна група. На жаль, Радянський Союз користується послугами кілерів, а не власних агентів, тому ми не знаємо, де шукати вбивцю, відтак розслідування у цьому напрямку загрузло.
— А пожежа у Банодайні, що сталася наступного дня чи через кілька днів? — запитав Волт.