«І які зміни бачить у моїй зовнішності він?»
Він пішов з її дому після опівночі. Мора заснула в його обіймах і не чула, як він устав. А коли прокинулася, його вже не було і простирадло біля неї вже захололо.
Того ранку вона сама пила каву, сама готувала млинці. Найкращими спогадами короткого шлюбу з Віктором, провального в усьому іншому, були спільні недільні ранки — вони пізно прокидалися й пів дня лежали на дивані з газетами. Із Деніелом вони ніколи не мали такої неділі. Поки вона куняла у халаті, обклавшись сторінками «Бостон Ґлоуб», отець Деніел Брофі проповідував парафіянам у своїй церкві Богородиці Божественного Світла — пастві, чий пастир сам страшенно збився з дороги.
Мору сполохав дзвінок у двері. Не до кінця прокинувшись, вона сіла на дивані й побачила, що вже друга година. «Може, то Деніел прийшов».
Вона поспішила через вітальню, під босими ногами захрумтіли газети. Відчинивши двері й побачивши чоловіка на порозі, вона раптом пошкодувала, що не зачесалася і не перевдягнулася з халата.
— Перепрошую, я трохи запізнився, — сказав Ентоні Сансоне. — Сподіваюся, це не страшно.
— Запізнилися? Вибачте, але я на вас не чекала.
— То ви не отримали мого повідомлення? Вчора по обіді залишив його на автовідповідачі, говорив, що зайду сьогодні.
— О. Здається, я вчора не прослухала повідомлення. — «Мені було не до того». Вона відступила на крок. — Проходьте.
Сансоне увійшов до її вітальні й зупинився, дивлячись на розкидані газети, на порожнє горнятко з-під кави. Вони востаннє бачилися кілька місяців тому, і Мору знову вразив його спокій, те, як він начебто сканує повітря, вишукуючи пропущені деталі. На відміну від Деніела, який швидко відкривався навіть чужим людям, Ентоні Сансоне оточив себе стінами — він міг стояти серед натовпу і здаватися холодним, відстороненим і закритим. Морі стало цікаво, що він думав, дивлячись на безлад її змарнованої неділі. «Не у всіх є дворецькі, — подумала вона. — Не всі живуть так, як ти, у маєтку на Бікон-Гілл».
— Пробачте, що турбую вас удома, — сказав він. — Не хотів робити це офіційним візитом до бюро судмедекспертизи.
Він розвернувся до неї.
— І мені справді цікаво, як ваші справи, Моро. Ми давно не бачилися.
— Усе гаразд. Чимало справ.
— Товариство «Мефісто» знову щомісяця збирається у мене вдома. Нам був би корисний ваш погляд на речі, і ми були б дуже раді бачити вас знову.
— Щоб поговорити про злочинність? Цього мені й на роботі вистачає, дякую.
— Ми маємо інший підхід. Ви бачите лише результат, а нас турбує причина самого її існування.
Мора взялася збирати газети, складати їх на купу.
— Я не дуже пасую до вашого гурту, бо не підтримую ваших теорій.
— Навіть після того, що ми разом пережили? Ті вбивства мали викликати у вас сумніви, змусити замислитися про різні вірогідності.
— Щодо того, що в сувоях Мертвого моря ховається уніфікована теорія походження зла? — Вона похитала головою. — Я науковиця. Релігійні тексти читаю заради історичних даних, а не буквальної правди. Не для того, щоб пояснити непояснюване.
— Ви були з нами на горі тієї ночі. Бачили докази.
Сансоне йшлося про січневу ніч, коли вони мало не розпрощалися з життям. Із цим фактом важко було не погодитися, бо докази були не менш реальні за кров, яка залишилася після всього. Але тоді сталося чимало такого, в чому їхні думки ніколи не зійдуться, і найбільша відмінність стосувалася природи того чудовиська, яке полонило їх у будинку на горі.
— Я бачила там серійного вбивцю, яких у світі чимало, — мовила Мора. — Мені не потрібні біблійні теорії, які його пояснюють. Зі мною можна говорити про науку, а не про байки про старовинні демонічні лінії крові.
Вона поклала газети на столик.
— Зло просто існує. Люди бувають жорстокі, деякі люди вбивають. Усім хотілося б дати цьому якесь пояснення.
— Чи наука пояснює, навіщо вбивці муміфікувати жіноче тіло? Навіщо засушувати жіночу голову й класти іншу жінку у багажник автомобіля?
Мора спантеличено розвернулася до гостя.
— Вам уже відомо про ці справи?
Авжеж, він знає. Зв’язки Ентоні Сансоне з правоохоронними органами сягали найвищих щаблів, аж до самого комісара поліції. Така незвична справа, як Мадам Ікс, безперечно, мала привернути його увагу і збудити цікавість потайного клубу «Мефісто», який мав власні чудернацькі теорії про злочинність і боротьбу з нею.
— Є певні подробиці, не відомі навіть вам, — сказав він. — Гадаю, слід вас із ними ознайомити.
— Перш ніж говорити далі, я хочу перевдягнутися, — сказала Мора. — Перепрошую.
Вона пішла до спальні. Дістала джинси й сорочку на ґудзиках — звичайне вбрання, яке цілком пасувало для недільного пообіддя, але все одно виникало відчуття, що для такого визначного гостя цього недостатньо. Від косметики вирішила відмовитися, просто вмилася й розчесала сплутане волосся. Дивлячись на себе у дзеркало, побачила запухлі очі й пасма сивини, яких раніше не бачила. «Що ж, така я є, — подумала Мора. — Жінка, якій уже ніколи не буде сорок. Віку не приховаєш, то я й не намагатимуся».
Коли вона вийшла зі спальні, дім був наповнений ароматом кави. Мора пішла за ним до кухні, де Сансоне вже діставав із шафи два горнятка.
— Сподіваюся, ви не проти — взяв на себе сміливість заварити свіжої кави.
Вона дивилася, як чоловік дістає з кавоварки карафу, наливає, розвернувшись до неї широкою спиною. Здавалося, що на її кухні він почувається як удома, і те, з якою легкістю він уторгся до її дому, дуже дратувало. Він умів увійти до будь-якої кімнати, в будь-якому будинку, і самою своєю присутністю заявити про свої права на цю територію.
Сансоне передав їй каву, і Мора здивовано помітила, що там точно стільки цукру й вершків, як вона любить. Її вразило те, що він запам’ятав таку дрібницю.
— Час поговорити про Мадам Ікс, — мовив він, — і про те, з чим ви насправді можете мати справу.
— Що вам відомо?
— Я знаю про три пов’язані смерті.
— Ми не знаємо, чи пов’язані вони.
— Три жертви, тіла збережені доволі гротескним чином. Це специфічний почерк.
— Я не робила розтину третьої жертви, тож не можу нічого про неї сказати, навіть того, як саме її законсервували.
— Мені сказали — класична муміфікація.
— Якщо під класичною мається на увазі просолення, висушення й загортання — ні, не вона.
— Риси обличчя порівняно цілі?
— Так, дивовижно. Але у тканинах збережена волога. Я ніколи не робила розтину таких тіл. Не знаю навіть, як зберігати їх у такому стані.
— А власниця автомобіля? Вона ж археологиня, чи не так? Має ідеї щодо того, як було збережено тіло?
— Я з нею не говорила. Із того, що казала Джейн, жінка була дуже вражена.
Сансоне поставив горня на стіл і подивився на неї так прямо, що це здавалося майже нападом.
— Що вам відомо про докторку Пульчілло?
— А чому ви про неї питаєте?
— Бо вона працює на них, Моро.
— На них?
— На музей Кріспіна.
— Ви так кажете, наче це якась недоброзичлива організація.
— Ви погодилися брати участь у скануванні. Ви стали частиною медійного цирку, організованого навколо Мадам Ікс. Тож мусили знати, у що втручаєтеся.
— На сканування мене запросив куратор. Не сказавши, що там буде той медійний цирк. Просто подумав, що мене це зацікавить, — так воно й було.