— Як кажете, коли зникла міз Еджертон? — запитав він.
— Двадцять п’ять років тому, — відповіла Джейн.
— І це відповідає поточному стану її тіла?
— Ми знаємо, що це справді Лоррейн Еджертон, за зубною формулою.
— І так само знаємо, що на муміфікацію тіла не потрібні століття, — додав Фрост.
— Так, але чи могли її вбити не двадцять п’ять років тому, а нещодавно? — уточнив запитання Цукер. — Кажете, її тримали живою достатньо для того, щоб вогнепальна рана почала гоїтися. Що як вона пробула в полоні ще довше? Чи можна зробити з тіла мумію, скажімо, за п’ять років?
— Ви вважаєте, що злочинець міг тримати її в полоні кілька десятиліть?
— Я просто міркую, детективе Фрост. Намагаюся зрозуміти, що наш невідомий із цього має. Що могло штовхнути його до цих гротескних посмертних ритуалів. Кожна з трьох жертв потребувала чималих зусиль для того, щоб попередити розкладання.
— Він хотів їх зберегти, — припустив лейтенант Маркетт, керівник відділу розслідування вбивств. — Хотів, щоб вони були поруч.
Цукер кивнув.
— Вічні супутниці. Це одна інтерпретація. Він не хотів відпускати їх, тож перетворив на сувеніри.
— А навіщо їх убивати? — запитав детектив Кроу. — Чому б просто не тримати в себе? Ми знаємо, що дві жертви були його бранками достатньо довго, щоб навіть переломи почали гоїтися.
— Можливо, вони померли природно, від травм. Із того, що я прочитав у звіті про аутопсію, однозначної причини смерті ми не маємо.
Заговорила Джейн:
— Докторка Айлс не може дати точного визначення, але ми знаємо, що Болотяна пані… — вона замовкла. Детективи назвали нову жертву Болотяною пані, але не збиралися озвучувати цього у присутності чужих, щоб прізвисько не потрапило на сторінки газет. — Ми знаємо, що жертва з багажника отримала переломи обох ніг, від яких, імовірно, почалося зараження. Це й могло стати причиною смерті.
— Така консервація могла бути єдиним способом залишити її поруч, — додав Маркетт. — Навіки.
Цукер знову подивився на фото.
— Розкажіть мені про цю жертву, про Лоррейн Еджертон.
Ріццолі штовхнула до нього через стіл теку.
— Ось усе, що ми наразі про неї знаємо. На час зникнення вона була аспіранткою, працювала в Нью-Мексико.
— Що вивчала?
— Археологію.
Цукер підняв брови.
— Відчуваю тут основну тему.
— Її важко не відчути. Того літа Лоррейн працювала з групою студентів на розкопках у каньйоні Чако. У день зникнення сказала колегам, що поїде до міста. Виїхала рано ввечері на своєму мотоциклі й не повернулася. За кілька тижнів мотоцикл знайшли за багато кілометрів звідти, біля резервації навахо. Як я дізналася, місцевість там не дуже заселена, переважно відкрита пустеля й ґрунтові дороги.
— Тож свідків немає.
— Жодного. Минуло двадцять п’ять років, детектив, який розслідував її зникнення, помер. Маємо лише оцей звіт. Тому ми з Фростом летимо до Нью-Мексико, щоб поговорити з археологом, який керував тими розкопками. Він одним з останніх бачив її живою.
Цукер подивився на знімки.
— Схоже, вона була спортивною молодою жінкою.
— Саме так. Туристка, мандрівниця. Жінка, яка багато часу проводила на розкопках із лопатою. Не така, щоб здатися без бою.
— Утім у неї в нозі була куля.
— Можливо, тільки так злочинець міг контролювати своїх жертв. Тільки так зміг підкорити Лоррейн Еджертон.
— У Болотяної пані були зламані обидві ноги, — зауважив Фрост.
Психолог кивнув.
— Тож можна з упевненістю припустити, що обох жінок убив один невідомий. Що по жертві з болота? Тій, яку знайшли в багажнику?
Джейн підштовхнула до нього теку зі справою Болотяної пані.
— Особу поки що не встановлено, тож ми не знаємо, чи вона якось пов’язана з Лоррейн Еджертон. НІКЦ пробиває її по своїй базі, тож сподіваємося, що хтось десь заявив про її зникнення.
Цукер продивився звіт про розтин.
— Доросла жінка, від вісімнадцяти до тридцяти п’яти років. Чудові зуби, робота ортодонта. — Він підвів погляд від паперів. — Я був би здивований, якби про її зникнення не заявили. Метод консервації має сказати, в якій частині країни її було вбито. У скількох штатах є торф’яні болота?
— Насправді, — заговорив Фрост, — у багатьох. Тож це не надто звужує коло.
— Готуйтеся, — зі сміхом попередила Джейн. — Детектив Фрост у нас тепер офіційний експерт поліції Бостона з теми боліт.
— Я говорив із докторкою Джудіт Велш, біологинею Массачусетського університету. — Фрост дістав записник, перегорнув на потрібну сторінку. — Ось що вона мені розповіла. Торф’яна болотиста місцевість є в Новій Англії, у Канаді, в області Великих озер та на Алясці. Там, де вологий і помірний клімат. Навіть у Флориді такі болота є.
Він підняв очі від записів.
— Насправді, неподалік від «Диснейворлда» знайшли болотяні тіла.
Детектив Кроу зареготав:
— Серйозно?
— Більше сотні. Їм, імовірно, вісім тисяч років. Це називається Віндоверським похованням. Але ті тіла не збереглися, лишилися самі скелети, зовсім не схожі на нашу Болотяну пані. Там так спекотно, що вони розклалися, хоч і лежали у торфі.
— Тобто південні болота можна виключити? — уточнив Цукер.
Фрост кивнув.
— Наша жертва надто добре збереглася. Вода на час занурення мала бути холодною, чотири градуси за Цельсієм, а то й менше. Тільки в цьому випадку тіло може зберегтися так добре.
— Тоді мова йде про північні штати. Чи Канаду.
— З Канадою у вбивці були б проблеми, — зауважила Джейн. — Він мав би перевезти тіло через кордон.
— Гадаю, Аляску так само можна виключити, — додав Фрост. — Там теж потрібен перетин кордону. Не кажучи вже про тривалість переїзду.
— Однаково територія лишається чимала, — сказав Цукер. — Стільки штатів із болотами, куди можна було покласти тіло.
— Насправді, — знову втрутився Фрост, — можна обмежитися омброгенними болотами.
Усі присутні повернулися до нього.
— Що? — запитав детектив Тріпп.
— Болота насправді дуже круті, — з ентузіазмом розвинув тему Фрост. — Що більше я про них дізнаюся, то цікавіше стає. Усе починається з рослинності, яка відмокає у стоячій воді. Вода така холодна й бідна на кисень, що мох не розкладається, накопичується шарами рік за роком, аж поки не сягне десь метрової глибини. Якщо вода стояча, то болото — омброгенне.
Кроу подивився на Тріппа і сухо мовив:
— Невігластво — небезпечна штука.
— Це взагалі хоч стосується справи? — запитав той.
Фрост зашарівся.
— Так. І якби ви слухали уважніше, може, чогось і навчилися б.
Джейн здивовано зиркнула на напарника. Фрост нечасто показував роздратування, і вона не очікувала, що це станеться на темі торф’яного моху.
Цукер мовив:
— Прошу, детективе Фрост, продовжуйте. Я хотів би дізнатися, що саме робить болото омброгенним.
Фрост набрав повітря, сів прямо.
— Тут ідеться про джерело води. «Омброгенне» значить, що болото не живиться зі струмків та підводних течій, тобто не отримує додаткового кисню чи поживних речовин. Вода надходить винятково з дощів, вона застійна, а отже, має високу кислотність. Саме ці характеристики роблять болото справжнім болотом.
— То це не просто волога місцина.
— Ні. Вода має бути лише дощова, інакше йдеться про драговину чи болотисту місцевість.