Після трьох келихів вина вона нарешті заснула.
Коли прокинулася, небо почало світлішати. Сидячи біля вікна, жінка дивилася, як сходить сонце, і питала себе, скільки ще днів муситиме провести в полоні цих стін. Це теж було свого роду смертю — чекати на новий напад, нову записку з погрозами. Вона розповіла Ріццолі та Фросту про пошту, адресовану Джозефіні Соммер, — докази, які вона, на жаль, розірвала й викинула в унітаз. Тепер поліція стежила і за її квартирою, і за поштою.
Наступний крок був за Бредлі Роузом.
Ранок ставав усе яснішим. На вулиці загуркотіли автобуси, з’явилися бігуни й люди, що поспішали на роботу. Джозефіна дивилася, як розвивається день, як дитячий майданчик заповнюють дітлахи, як на дорогах стає все більше транспорту.
Надвечір терпіти це стало вже несила. «Усі живуть своїм життям, — подумала вона. — Усі, крім мене».
Вона взяла телефон і набрала номер Ніка Робінсона.
— Я хочу повернутися до роботи, — сказала вона.
Джейн дивилася на обличчя нульової жертви, жінки, яка змогла втекти.
Фото Медеї Соммер вона взяла з альбому Стенфордського університету, в якому Медея вчилася двадцять сім років тому. Це була темнокоса й темноока красуня з виразними вилицями, разюче схожа на дочку, Джозефіну. «Це тебе насправді хотів Бредлі Роуз», — подумала Джейн. Цю жінку їм із напарником, Джиммі Отто, не вдалося зловити. Тож вони збирали замінники — жінок, схожих на Медею. Але жодна з їхніх жертв Медеєю не була, жодна не могла зрівнятися з оригіналом. Тож вони й далі полювали, далі шукали, але Медея з дочкою завжди були на крок попереду.
Аж до Сан-Дієґо.
На плече Джейн опустилася тепла рука, вона різко виструнчилася на стільці.
— Ого! — засміявся Гебріел. — Добре, що ти неозброєна, а то ще застрелила б мене.
Він опустив Реджину на підлогу кухні, й вона почалапала бавитися зі своїми улюбленими кришками для каструль.
— Я вас не почула, — сказала Джейн. — Щось недовго ви були на майданчику.
— Погода там не дуже. Ось-ось почнеться дощ. — Чоловік перехилився через її плече, побачив знімок Медеї. — Це вона? Мати?
— Кажу тобі, ця жінка — справжня Мадам Ікс. Майже нічого, крім записів із коледжу, я про неї не знайшла.
Гебріел сів, проглянув кілька документів, які поліція Бостона змогла знайти щодо Медеї, — вони створювали лише приблизний портрет молодої жінки, яка скидалася більше на тінь, а не на реальну людину. Він начепив окуляри й перечитав записи зі Стенфордського університету. Окуляри були нові, в роговій оправі, і в них він скидався на банкіра, а не агента ФБР, який умів давати раду зброї. Навіть через півтора року шлюбу Джейн подобалося спостерігати за ним і милуватися так, як зараз. Попри те що надворі гуркотів грім, а в кухні грюкотіла каструлями маленька Реджина, він повністю зосередився на паперах.
Джейн пішла до кухні, підхопила на руки дочку, яка звивалася, відчайдушно видираючись. «Невже тобі ніколи не захочеться спокійно посидіти в мене на руках?» — подумала вона, обіймаючи неспокійну малечу, вдихаючи аромат шампуню та теплої дитячої шкіри — найсолодші в світі запахи. Щодня Джейн усе більше бачила в Реджині себе саму — темні очі, неслухняні кучері й палке прагнення незалежності. Її дочка народилася войовничою, попереду чекають справжні бої. Однак, дивлячись Реджині в очі, Джейн знала, що це так само буде зв’язок, який ніколи не розірветься. Щоб уберегти дочку, вона піде на будь-який ризик.
Як і Джозефіна заради матері.
— Заплутана життєва історія, — сказав Гебріел.
Джейн поставила дочку на підлогу, глянула на чоловіка.
— Ти про Медею?
— Народилася й виросла в Індіо, Каліфорнія. Вчилася на відмінно в Стенфорді. А тоді вилетіла з останнього курсу, щоб народити.
— І скоро після того вони обидві зникли.
— І стали іншими людьми.
— Не раз, — додала Джейн і знову сіла за стіл. — П’ять разів змінювали ім’я, як пригадує Джозефіна.
Гебріел указав на поліцейський звіт.
— Ось тут цікаво. В Індіо вона подавала скарги і на Бредлі Роуза, і на Джиммі Отто. Вони вже тоді переслідували її. Ганяли здобич разом, мов вовки.
— Ще цікавіше те, що Медея раптом відмовилася від усіх звинувачень проти Бредлі Роуза й поїхала з Індіо. А позаяк не дала свідчень проти Джиммі Отто, його справа так само далі не пішла.
— Навіщо їй відмовлятися від обвинувачень проти Бредлі? — запитала Джейн.
— Ми цього не дізнаємося.
Гебріел відклав звіт.
— Переслідування можуть пояснити, чому вона ховалася й тікала. І змінювати ім’я могла, щоб її напевно не знайшли.
— Утім її дочка пам’ятає інше. Джозефіна каже, що Медея тікала від закону. — Джейн зітхнула. — Це веде нас до чергової загадки.
— Якої?
— Немає жодного старого ордера на Медею Соммер. Якщо вона й учинила якийсь злочин, то про це нікому не відомо.
Щорічне барбекю в домі Ріццолі було вже майже двадцятилітньою традицією, і зірвати подію не могли ані чорні хмари, ані близькість дощу. Щоліта батько Джейн, Френк, гордо розводив вогонь у грилі надворі, клав на решітку стейки й курятину і на день ставав головним кухарем — на той єдиний у році день, коли він узагалі брав до рук кухарське приладдя.
Однак сьогодні головував не Френк, а детектив у відставці Вінс Корсак — перевертав стейки у хижій нірвані, бризкаючи жиром на велетенський фартух, яким було огорнуте його неабияке черево. Джейн уперше бачила за цим грилем когось, окрім батька. Це нагадувало їй про те, що ніщо не триває вічно — навіть шлюб її батьків. За місяць після того, як Френк Ріццолі покинув дружину, на сцені, пританцьовуючи, з’явився Вінс Корсак. Контролюючи гриль, він розтлумачував усім сусідам, що саме він — новий чоловік у житті Анджели Ріццолі.
І новий господар барбекю не збирався покидати свій пост.
Загуркотів грім, над головою згустилися чорні хмари, тож гості поспішали занести тарілки в дім, перш ніж ударить блискавка. Та Корсак лишався біля грилю.
— Нізащо не дозволю пропасти цим чудовим шматкам філе, — сказав він.
Джейн підвела голову до перших краплин дощу.
— Усі йдуть у дім. Досмажимо їх у духовці.
— Знущаєшся? Якщо вже поклопотався купити годящу зрілу яловичину та обгорнути її беконом, треба й приготувати як годиться.
— Навіть якщо блискавка вдарить?
— Типу блискавка мене лякає? — він зареготав. — Гей, та я вже один раз умер. Ще один удар у груди старий мотор не зіпсує.
— А от бекон — може, — сказала Джейн, дивлячись на те, як скрапує у вогонь жир.
Два роки тому серцевий напад змусив Корсака піти у відставку, але від вершкового масла й м’яса його не віднадив. «І мама тут не помічниця», — подумала Джейн, зиркаючи на стіл для пікніків на веранді, з якого Анджела забирала вкритий майонезом картопляний салат.
Корсак помахав їй, коли вона заходила у сітчасті двері.
— Знаєш, твоя ма змінила моє життя, — звернувся він до Джейн. — Я голодував на тій дурній дієті з риби та салатів. А вона навчила мене смакувати життя.
— Це не з реклами пива?
— Вона просто вогонь. Боже, відколи ми почали зустрічатися, вона на таке мене намовляла! Вчора вмовила вперше в житті скуштувати восьминога. А тоді ми якось поїхали вночі купатися голяка…
— Зупинися. Мені не треба цього чути.
— Я наче заново народився. Ніколи не думав, що зустріну таку, як твоя ма.
Він підчепив стейк, перевернув його. Від гриля піднімався ароматний димок, і Джейн згадала усі ті літні барбекю, коли біля цього ж гриля стояв її батько. Але тепер Корсак гордовито носитиме стейки на тарілках, відкорковуватиме вино. «Ось від чого ти відмовився, тату. Чи твоя нова дівчина того варта? Чи ти прокидаєшся щоранку й питаєш себе, якого біса покинув маму?»
— Кажу тобі,— повторив Корсак. — Твій тато — йолоп, бо відпустив її. Але це найкраще, що зі мною траплялося.
Він різко замовк.
— О. Це було нечутливо з мого боку, так? Просто не втримався. Я такий у біса щасливий.