Замість виру, поїхала Мар’яна на село. Нічого не діялося ще такого в світі. Весь той крутіж із фронтом, утікачами, мадярами й італійцями раптом пересівся, мадяри й італійці перейшли, Харків німці відібрали назад, евакопункти потроху розтавали, ціни, що підскочили втроє, одного дня вернулися до своєї вихідної точки, а Мар’яна побачила, що варто, хоч і з небезпеками, а таки знов добратися до Володарки. Сільський житній хліб, як тістечко, а того просяно-каштанового пайкового й при голоді їсти не можна. Коротше, добратися до села ще якось добралася, але з села як виїхати, треба добре ламати голову. Помогли свині, що німці випомповують із України. Провідники свиней за півлітра добирають ще собі пасажирів.
Коли провідникам дуже вже хочеться випити, вони починають розсувати двері вагону й визирати. О, йде вже німецький поліцай! Зараз побачить вас і скине. Ховайтеся!
Тоді котресь із пасажирів довго порпається в своєму мішку і витягає півлітра. Поліцай щасливо „минає” вагон і тут знову вселяється добродушний настрій, навіть пісню затягають: «Та була колись розкіш-воля…» Східній простір пристосовується до всіх умов, навіть до свинячого вагону. Пристосувався східній простір і до колгоспів, що їх німці ніяк не хочуть розпускати, замилувані безкраїми колгоспними ланами. То колись було, що за колосок та й у тюрму, тепер кожен має змогу, крім положеної від німців пайки ячменю, принести собі ще й мішечок посліду, з якого виходять дуже білі паляниці, а доносити німцям ніхто не піде.
Під цей акомпаніямент (розмови, пісня, цокотіння колес та рохкання свиней) дуже добре в’яжуться думки.
„Східній простір”! Нарешті, вже всі починають розуміти, що це не образ, не метафора, а буквально. Постава завойовника ясна. Все, що завойоване, його. Не про ринки йде мова, воно й так його, нащо продавати, купувати щось? А раз моє, то я вільний зробити все, що захочу з моїми завойованими людьми, простором, худобою, надрами. Ніякого народу, що заселяє цей простір, я не хочу під увагу брати.
Більшовицькі гасла хоч манили тим, що бракувало нам. В новій Европі навіть і гасел нема. Теперішні ідеї, якщо їх так можна назвати, не окрилюють, не поривають у далечінь, не відкривають обріїв. „Україна — житниця Европи”. „Українці, їдьте до сонячної Німеччини, там вас чекає гарний харч і добре ставлення.” „Новий порядок у Европі проти варварського більшовизму”.
Що це воно таке?
„Аристократизм духа й крови, протиставлений черні!” „Провидіння”, що увесь час допомагає Гітлерові! „Освіта шкідлива для народу!” Що це воно таке? Це щось не те, що „освіту — в широкі маси, бібліотеки — всенародне добро”? Це щось не те, що „висока техніка — на службу народові”? Як воно, взагалі, все плутано!
В СССР — манили раєм майбутнього, сьогодні ж „труднощі”. В „новій Европі” техніка, й добробут не перешкоджають приниженню людської гідности, а гасла не ведуть нікуди. Скажімо, й за совєтів вербували на тяжкі роботи в суворих умовах, десь на Заполяр’ї, в Сибіру. Там бараки без усяких вигод, волосся примерзає до стіни… Але це обставлялося, як героїзм. Уявімо, що матеріяльні умови в Німеччині не гірші, а може й ліпші, але це — справжній ясир, ганебний, огидний. Отже, як? „Людина — не людина”, чи „людина — герой”?
В світлі цих проблем національна лихоманка — якась дрібниця. Треба перше вирішити: людина — щось нижче за людину, чи людина — герой? Плеяда народів, сузір’я, де кожен має своє сяйво, — ось гарно, ось серце вабить. І я хочу мати своє сяйво. Там я буду і людина, і герой.
Ні, національні почуття не лихоманка, то тільки наші вороги так нам тумана пускали, щоб користатися з нього. Тільки національною дорогою вийдемо ми в світові простори.
Але які хисткі вони, ці ідеї, як світло каганця! Кожну з них можна повернути в який хочеш бік. Національна — „моя нація найкраща, найвища, найправовіша в світі”. От і згасла приваба ідеї, бо з-за неї визирають ікла канібала. Вселюдська — „будь насамперед людиною, а національність твоя не грає ролі”. От і зів'яла квітка нації, випарився аромат, смішне це почуття… ще й облають чухраїнцем.
А тим часом — б’ють, вішають, палять, беруть у рабство, полонених винищують, заводять нову касту — фольксдойчів, забирають житло, світла не дають, годують злочинно-шкідливим хлібом, діти ростуть невчені, поліцаїв поробили грабіжниками. «Нова Европа, в якій ви дістанете належне місце». Хіба не тверда, чесна правда?
От у свинячому вагоні зайцем. Таке місце?