Що ж, — заспокоює сама себе Мар'яна, — буду й я летіти в безодню, а сьогодні зачепилася разом із Рейнгардтами за стеблину. Вірніше, за триб колеса. Учора під ним, сьогодні на ньому.
Шкода тільки, що з Рейнгардтами. І ото з таких складається Київ? Там надивилася на Тихогласиху, тут знову Рейнгардт. А єйбо, якщо Київ має бути розігнаний, то й добре. Заповнить його наново справді український елемент, а не оця шушваль старорежимна. Справді! А на кого ж мають спиратися ті, що приобіцяли відродити українську розбудову? На Галину Полтавченко? До речі, вона в них у великому фаворі, а посмішка вже стала лялькова, Застигла навіть. Ще зморшки зробляться, як через міру всміхатися!
Мар'яна зовсім забула, що вона миє вікно. Ще роздушиться шибка, як через міру натискати, — сама з себе глузує. Думки під акомпаніямент краєвиду, — а вона ж і не дивиться на нього, — пливуть, як літні хмарини в небі, одна на одну напливаючи, змінюючись, групуючись кожен раз по-інакшому. Далебі, тут і думається просторіше та химерніше, ніж у крихітнім койчику на Левашівській. От, де база розмаху, розцвіту: просторе світле мешкання. Тільки споконвіку посідають його якісь варяги та всякі інші колонізатори. Це непорозуміння, або недогляд, або усмішка сьогоднішнього хаосу, що й Мар’яна — прямий нащадок корінного смерда-савура-шумера — потрапила сюди. На біду свою, варяги, сівши над смердом, грузнуть у ситій гущі, розчиняються. Постає нове, нова назва смерда… сьогодні Мар’яна — українка. І от суне на голову новий варяг… Що він несе? Чому ніхто досі не дослідив схожости між словом „варяг” і „ворог”?
Мар’яна то зачепилася на цім стеблі в польоті у безодню, але все кругом хурделить. Крижана скеля насунула на крижану скелю, трощить її, але чи й сама розтрощиться, як певні оці націоналісти наші закордонні? І чи є сили у нас? Чи не складається Київ увесь із от таких „артістів украінскіх”? Чи зуміють ті політики охопити й оцінити реальне співвідношення сил? Мар’яна покищо бачить між ними одного реального. Віктора.
Вже й вимите одне вікно. Шибки не роздушені, але й усі ці питання, які насуваються хмарою на Мар’яну, не розв’язані. А тим часом треба ясно ці питання ставити й ясно на них відповісти. Німецький націонал-соціялізм і наш оцей закордонний націоналізм, — чи це одне? Моя нація має пожерти всі інші? В очах „уфімської України” Віктор уже напевно націоналіст і фашист. А в очах у закордонних? Як та пані змінилася, коли Віктор не в лад їй сказав про якогось Авеніра. Отже, й націоналізм — слово збірне, не покриває усіх понять, ним одягнених. І коли піти з ними, то треба пам’ятати, що за це жде, треба робити тільки те, за що ладен голову покласти, а не для вигод сьогоднішніх.
Хто на це все відповість Мар’яні? І коли б не роздушити все ж шибки…
Чи не Гнат Загнибіда ото йде вулицею, розглядається? Далебі, він шукає мешкання, як оце недавно й Мар’яна. Далебі, Мар’яна може йому порадити. Цей сусідній бльок зовсім порожній, позавчора звідти виїхала військова частина.
Перехилившись через вікно. Мар’яна гукнула. От так зустріч!
XXII.
Як починає сутеніти, — глухо на вулицях, порожньо. По дев’ятій, взагалі, заборонено ходити, он одному інженерові, Васантиному доброму знайомому, німець-вартовий всадив у живіт штика навиліт. Сказав „Гальт!”, а слідом за цим розпоров живота, навіть не дав збагнути, за що, звідки біда взялася.
Щойно на Ольгинській, біля згарища, бачила вона трупа. Ніхто не прибирає. Вчора й сьогодні весь Київ говорить про загадкове вбивство композитора Ревуцького з дружиною. Як сидів за столом, так у спину й всадили ножа. Жінку зарізано у ліжку. Варіянтів подробиць багато, але в усіх варіянтах фігурують кашкети з червоними зірками, що їх, ніби, залишено на столі. Як розуміти це вбивство? Розуміють також по-різному, а Васанта знає: от вам фашизм на практиці. Починається розгул фашистського шумовиння, а це ще тільки квіточки. Ягідки будуть пізніше. Як позганяють киян у те ґетто на Куренівці, що проектувалося для жидів…
Тим часом уже виганяють із Печерського. Якраз іде з Московської від знайомих Васанта. Все, що в цім районі є, німецьке. Здерли із стіни килима. Ї хній килим. З пайового мешкання за три дні вибратися — їхній будинок. Стоять порожні будинки поруч, а вони тих не займають, виганяють взагалі з району.