Олег те бачив. Вони вже зовсім охляли, тоді їх перебили. Але міст будується…
— Словом, німці побачили здійснення своїх мрій. Сто, чи скільки там соток літ, мріяли. Думають запанувати серед мертвої тиші і пітьми. Замість шкіл, театрів, інститутів, товариств, лябораторій, фабрик, — всі на мости. Всі за заступ. Заробите собі місце в новій Европі…
— Словом, той самий клапоть сіна…
— Словом, вороття до середньовіччя, як уже хочете одним словом.
— Тим більше треба йти до пані Наталі, — вирішує Мар’яна.
— О, націоналістична ера в нас уже скінчилася. Я сам бачив, що на той бік Дніпра без перепустки не пускають. Там вермахт, тут райхскомісаріят. Там „вільна Україна”, висять жовтоблакитні прапори, а в нас скоро за тризуб вішатимуть. Розуміється, там розпускають чутки, що в нас — уряд, розквіт національної культури, нарозстіж вікна…
— А тут…
— А тут у міській управі цими днями гестапівці оточили всі входи й виходи, поставали на всіх дверях і заарештували голову управи, Багазія, та його заступників. Заходили й у пропаганду, питали за Кандибою, та його товаришами, але тих, кого хотіли, вже не було.
— О... — каже тільки Мар'яна, згадуючи про свої сьогоднішні відвідини управи. — Так от чому ніхто не хотів зо мною говорити.
— По-моєму, гестапівці діяли демонстративно, щоб усі бачили й знали, яку то мають німці важку руку. Щоб ми тремтіли…
— Знаєте, що? — дивиться Мар’яна Олегові через плече. — Он ідуть якісь із свастикою. Дзвоніть, або ходімо звідси, і скажіть мені, що ж нам робити? Втікати з Києва? Вони цього хотять — всіх нас розігнати. Я нікуди з Києва ні ногою.
Якраз при цих словах вони розминулися з трьома блідозеленими уніформами.
— Що робити? Як хочете, відкриймо букіністичну крамничку. Вони, здається, одне ще дозволяють, це букіністичну торгівлю. Я, до речі, передам Катрусі привіт…
XXIX.
Приватна торгівля, так дбайливо викорінювана до війни, розцвілася буйними барвами. Перші парості її живилися розграбованим, недогорілим, покинутим майном.
Рундуки наповнилися неймовірно різноманітним крамом, починаючи з нікчемного господарчого начиння і кінчаючи вазами, статуетками, кришталями, картинами, старовинними тканинами, бібліотеками.
В комісійних крамницях крам був ще вишуканіший, вибір ще багатший.
Але найбільш розцвівся знаменитий київський товчок. Галицький базар тягнеться верствами в усі розгалуження від площі. На ньому можна знайти усі асортименти старорежимної, совєтської й німецької окупацій. Всі ці свідки епох мали одну назву: барахло. Поміж барахлом ходили „мелясники”, горохові млинці, „макорженики” та інші ласощі голодного часу.
Галина шукає по комісійних крамницях мереживо „валенсьєн”, але треба було його шукати в тих професійних бабусь, що обклалися старими панчохами, клубками перепоротої вовни та пляшками з відбитими шийками.
Отож тут, біля цих бабусь, у сусідстві з килимами та золотими „п’ятьорками", і знайшла вона свого барона Фон дер Ванкена, який уже й не відступається від неї, дарма, що вона лише громадянка окупованої країни, а він — виструнчений німецький офіцер.
Інтернаціональну мову очей вони надолужили. Він — ламаною російською мовою, вона — рештками шкільних наук. Правду сказати, Галина в часи облоги потихеньку підучувала німецьку, та й тепер має вчительку, але ця нагода попрактикуватися на живому німцеві не повинна змарнуватися. Галина розпромінила ще більше свою вічно юну посмішку, і вони небавом від оцінки цих усіх безкраїх базарних натюрмортів перейшли до глибших тем. Як думає барон фон дер Ванкен, чи довго ще буде це ненормальне становище? Без світла так зле! І ніякого постачання. Голод. Ще хто на роботі, часом дадуть по два кіла гороху. Звичайно, це тимчасове, але щось довго тягнеться це тимчасове. Чи скоро закінчиться війна? Що означає цей відступ з Ростова?
— Дізе фарфлюхте українер… Хами розхристані, зрадливий нарід! Вони вчора перед нами підіймали догори руки, а сьогодні перед більшовиками.
Галина не здивована такою роздратованістю. Полонені, мільйонова армія, вирвавшись із оточення, жорстоко віддячилася. Вже знали, що їх чекає у німецькому полоні. Довелося німцям, слідом за тріюмфальним звідомленням про взяття Ростова подати друге, про «вирівнання фронту», а бабське радіо ще й не таке розповідало. Ростов уже кілька разів переходить із рук до рук, а першого разу, як зайшли німці, то з кожного будинку почали стріляти, бо червоні зовсім його не залишили. Але Галина підтакує баронові.