Почекав, поки охоронці, що їхали попереду, зайшли до будинку, а потім пішов слідом. Він бачив, як хлопці, що їхали позаду, пригальмували біля його машини й залишилися стежити за вулицею. Він також був напоготові. Хоча майже повністю виключалося, щоб супротивник підозрював, що Сонні в місті, але завжди треба бути обережним. Сонні навчився цього під час гангстерської війни в тридцяті роки.
Він ніколи не користувався ліфтами: адже це смертельні пастки. Швидко піднявся сходами на дев'ятий поверх до квартири Конні. Постукав у двері. Він бачив, коли назустріч проїхала машина Карло, і знав, що сестра сама вдома. Ніхто не відповідав. Постукав ще раз і почув переляканий, несміливий голос сестри:
— Хто там?
Це так не схоже на Конні. Адже сестра завжди була життєрадісна, бадьора і небоязка, як, урешті, всі в їхній родині. Що за чортівня трапилася з нею?
— Це я, Сонні, — сказав він.
Всередині стукнув засув, двері відчинилися, й Конні, схлипуючи, впала йому в обійми. У подиві Сонні закляк на місці. Потім відхилив її від себе, розгледів напухле обличчя і все зрозумів. Він сахнувся від сестри, щоб метнутися вниз по сходах. Лють спалахнула в ньому, спотворивши обличчя. Конні побачила його стан і прикипіла до брата, не відпускаючи й намагаючись затягти його до квартири. Тепер вона плакала від жаху. Конні знала скажену вдачу старшого брата і боялася того, що мало статися. Тому-бо вона ніколи й не скаржилася йому на Карло. Їй пощастило затягти його до квартири.
— Це я винна. Я почала з ним бійку, хотіла вдарити його, от він і дав мені ляпаса. Він не хотів так дуже. Я сама нарвалася.
Масивне вродливе обличчя Сонні вже було спокійне.
— Ти не підеш сьогодні провідати старого?
Сестра мовчала, і Сонні додав:
— Я думав, що ти збираєшся, і тому заїхав до тебе. Все одно я був у місті.
Конні заперечливо схитнула головою.
— Я б не хотіла показуватися йому на очі в такому вигляді. Поїду серед тижня.
— Гаразд, — погодився Сонні. Він пішов у кухню і взяв телефонну трубку. — Подзвоню лікареві, щоб прийшов оглянув тебе і зробив усе що слід. Тобі тепер треба берегтися. Скільки місяців залишилося до пологів?
— Два, — відповіла Конні. — Сонні, я прошу тебе, нічого роби, чуєш, я тебе прошу.
Спині зареготав. Щось жорстоке пробилося в рисах його обличчя, коли він запевняв її:
— Не бійся, я не зроблю твоєї ненародженої дитини сиротою.
Поцілував її в неушкоджену щоку і вийшов з квартири.
***
На Іст-Сайді, на Сто дванадцятій вулиці навпроти кондитерської крамнички, в якій заснував свою штаб-квартиру Карло Ріцці, понад тротуаром машини стояли в два ряди. На тротуарі перед крамничкою батьки перекидалися м'ячем із своїми малими дітьми, яких, як щонеділі, узяли з собою, щоб покатати на машині й мати собі якусь компанію, поки чекатимуть результатів змагань. Побачивши Карло Ріцці, вони припиняли гру, купували дітям морозиво, щоб ті відчепилися, і починали вивчати газетну інформацію про стартових пітчерів, вибираючи, на кого поставити в сьогоднішнім бейсбольних змаганнях.
Карло зайшов до великої кімнати за торговим залом. Обидва його «писарі», і невеличкий жилавий Саллі Регс, і дебелий Коуч, уже були готові починати роботу. Вони приготували великі розліновані блокноти, щоб заносити ставки. На дерев'яній підставці стояла демонстраційна дошка на якій крейдою вже написали назви шістнадцяти провідних бейсбольних команд, попарно, так, як вони сьогодні грали. Проти кожної пари обкреслено квадратик для позначення умов ставок. Карло спитав Коуча:
— Як сьогодні — телефон не підслуховують?
— Ще не підключились.
Карло підійшов до телефону й набрав номер. Саллі Регс і Коуч байдуже стежили, як Карло записав умови ставок на сьогоднішні бейсбольні ігри, як поклав трубку, підійшов дошки і поставив проти кожної пари умови ставок. Він не знав, що вони вже мали ці дані й тепер перевіряли його роботу. Бо в перший тиждень він якось сплутав цифри, переписуючи їх на дошку, і створив тим самим «золоту середину» - заповітну мрію всіх гравців. Бо ставлячи у нього на і команду, а в іншого букмекера, в якого умови записані правильно, ставлячи проти тієї ж самої команди, гравець не може програти. В такому разі у програші залишається лише Карло. Ця помилка того тижня коштувала шість тисяч доларів і підтвердила думку дона про свого зятя. Він дав наказ перевіряти все що робив Карло.
Звичайно високопоставлені особи «родини» Корлеоне ні коли б не цікавилися такою дрібницею. Вони були відділені принаймні п'ятьма щаблями ієрархії. Та оскільки цей заклад розглядався як полігон для випробування зятя, то він перебував під безпосереднім наглядом Тома Хейгена. І йому доповідали щодня, як ідуть справи.