Після смерті капітана Маккласкі деякі газети надрукували матеріали про його зв'язки з Солоццо. Опублікували докази того, що невдовзі перед загибеллю капітан отримав великі гроші готівкою. Всі ці повідомлення організував Хейген. Департамент поліції відмовився потвердити або спростувати ці повідомлення, однак вони зробили свою справу. Через поліцейських вивідувачів і тих полісменів, які щомісяця отримували платню від «родини», в поліції розпустили чутки, що Маккласкі був нечесним офіцером. Річ не в тому, що він брав гроші, чи то «чисті» хабарі, в цьому не було нічого незвичайного. Але ж він брав якнайбрудніші гроші — за покриття вбивств і за торгівлю наркотиками. А моральний кодекс поліції цього не вибачав.
Хейген знав, що полісмен по-своєму дуже дивно вірить у закон і порядок. Він вірить їм більше, ніж публіка, котрій він служить. Адже закон і порядок — це те чудо, що надає йому сили й могутності, якою він дорожить так само, як майже всі люди дорожать своєю силою. І в той же час він завжди відчуває певне невдоволення публікою, котрій служить. Адже вона водночас є і його підопічним і його здобиччю. Як підопічні, люди невдячні, вимогливі, набридливі. Як здобич — вони хитрі, небезпечні й підступні. І тільки-но хто попадає полісменові в лабети, як та сама суспільна машина, що її полісмен захищає, пускає в хід всі свої сили, щоб позбавити полісмена належної йому винагороди. Політикани залагоджують махінації, судді виносять м'які присуди, засуджують умовно найнебезпечніших злочинців. Губернатори штатів і президент США дають їм цілковите помилування, якщо тільки найшановніші адвокати не зуміли ще раніш вигородити їх. З часом полісмен набуває досвіду. А чому, власне, не брати платні, яку йому пропонують оті бандити? Адже гроші йому потрібні більше, ніж будь-кому. Чого б це його діти не мали ходити до коледжу? Чого б це його жінці не вільно було купувати собі одяг у дорогих магазинах? А хіба йому самому завадить під час зимової відпустки засмагнути у Флориді? Адже він як-не-як важить власним життям, а це вам не жарт.
Але, як правило, полісмен не хоче брати брудних хабарів. Він згодиться взяти гроші від букмекера й не боронитиме йому робити своє діло. Не відмовиться від грошей, запропонованих водієм, який не любить сплачувати штраф за порушення правил руху. За винагороду він дозволить повіям провадити своє ремесло. Це все чади, притаманні людській натурі. Але він, звичайно, не стане брати хабара у продавця наркотиків, озброєного грабіжника, ґвалтівника, убивці та інших тяжких кримінальних злочинців. На його думку, ці люди підтинають саму суть його влади — тому він не може терпіти їх.
Вбивство капітана поліції майже рівнозначне царевбивству. Та коли стало відомо, що Маккласкі наклав життям, перебуваючи в компанії з відомим розповсюджувачем наркотиків, коли довідалися, що його підозрювали у готуванні вбивства, запал поліції почав потроху спадати. А крім того, треба було ще сплачувати внески за будинки, придбані на виплат, за машини, пристроювати якось дітей. І без грошей зі «списку» службовці поліції насилу зводили кінці з кінцями. Прибутків від вуличних безпатентних торговців вистачало хіба що на кухоль пива. Відчіпне від штрафів за незаконне паркування машин дає якісь відсотки. Дехто з доведених до краю полісменів навіть почав у відділках лупцювати затриманих підозрілих осіб — гомосексуалістів, дрібних хуліганів та бешкетників. Нарешті вихід було знайдено. Підняли ціну і дозволили «родинам» відновити діяльність. Знову «довірена особа» відділка видрукувала список усіх службовців з позначенням суми, яку кожний з них мав отримувати щомісяця від «родини». Якусь подобу громадського порядку було відновлено.
На Хейгенову пропозицію найняли приватних детективів, щоб охороняти кімнату дона Корлеоне в лікарні. Звісно, вони були лише додатком до набагато грізніших бійців із загону Тессіо. Але й такі заходи не могли задовольнити Сонні. На середину лютого, коли дона вже можна було перевозити, його приставили санітарною машиною в завулок на Лонг-Біч. Будинок переобладнали, і тепер кімнату дона перетворили на справжню лікарняну палату, з усім необхідним на випадок ускладнення. Найняли перевірених медсестер для цілодобового догляду, а доктора Кеннеді за скажені гроші вмовили перебратись у будинок на Лонг-Біч для невідлучної служби в цій приватній лікарні. Принаймні до того часу, коли дон зможе обходитися лише доглядом медсестер.
Сторонній людині тепер неможливо було проникнути до оселі дона. Пожильців за гроші «родини» спровадили на відпочинок до родичів в Італію, а у звільнені будинки поселили озброєну охорону.