Потім прийшов представник «родини» з Бостона. Це був єдиний дон, що не зажив поваги у своїх колег. Відомо було, що він нечесно поводиться зі своїми «людьми», безбожно їх обдурює. Це б можна пробачити, бо кожен сам собі визначає міру своєї зажерливості. Але йому не пробачали, що він не міг навести ладу в своїй імперії. В окрузі Бостона було надто багато вбивств, точилось надто багато чвар за владу, забагато розвелось незалежних аматорів, що не визнавали нічиєї влади й надто відверто зневажали закон. Якщо чикагських мафіозі називали дикунами й варварами, то бостонці були «гавонес» — тобто злодюжки. Бостонського дона звали Доменік Панца; цей невисокий, опецькуватий чоловік, як підмітив один з донів, мав злодійкуватий вигляд.
Клівлендський синдикат — можливо, один з наймогутніших у Сполучених Штатах серед тих, чий бізнес — винятково азартні ігри, — представляв літній чоловік з розумним виразом худого обличчя й сивою головою. Його називали — звісно, не в очі — «євреєм», бо він оточив себе не сицилійськими помічниками, а євреями. Ходили чутки, що він радий би призначити єврея своїм консільйорі, тільки не наважувався. У всякому разі, якщо «родину» дона Корлеоне, завдяки Хейгенові, знали як «ірландську банду», то «родину» дона Вінсента Форленци знали як «єврейську родину», але в цьому випадку було більше правди. Проте він керував організацією дуже успішно; відомо було, що Форленцу не замлоїть від вигляду крові, незважаючи на тонкі, ніжні риси обличчя. Він кермував залізною рукою, одягненою в оксамитну рукавичку.
Представники п'яти «родин» Нью-Йорка з'явилися останніми, і Тома Хейгена вразило, наскільки вони були імпозантніші, респектабельніші, ніж оте «село» — дони з периферії. По-перше, всі п'ятеро нью-йоркських донів, за давньою сицилійською традицією, були «людьми з черевом», що образно означало владу та хоробрість, а буквально — огрядність, немовби перше й друге неодмінно поєднувалося, як воно, здається, й буває в Сицилії. П'ятеро нью-йоркських донів були опасисті, м'язисті чоловіки з лев'ячими гривами, масивними рисами обличчя, м'ясистими носами, товстими губами, пухкими відвислими щоками. Не були вони дуже добре голені, ані дуже старанно вбрані — мали вигляд ділових людей, яких не цікавлять такі дурниці, як марнославство.
Прибув Антоні Страччі, що контролював район Нью-Джерсі й доки в західній частині Манхеттена. Він прибрав до рук гральні кубла в Нью-Джерсі і мав сильний вплив в апараті демократичної партії. Парк його вантажних машин давав великі прибутки насамперед тому, що шофери і їздили з великими перевантаженнями, не боячись шляхової інспекції. Ці вантажні машини допомагали розбивати дороги, а потім його шляхово-будівельна фірма, яка мала вигідні контракти з урядовими установами, ремонтувала ці пошкоджені дороги. Чиє серце не потішилося б, спостерігаючи таку вправність, коли одне вигідна «справа» породжує другу. Страччі також був людиною старих традицій і ніколи не заробляв на проституції, але оскільки його бізнес був зосереджений коло портів, він просто-таки не міг не втягтись у торгівлю наркотиками. З-поміж п'яти нью-йоркських донів, що виступали проти Корлеоне, він був найслабкіший, але найкраще зорганізований.
«Родина», очолювана Оттіліо Кунео, контролювала північну частину штату Нью-Йорк — організовувала незаконний в'їзд італійських іммігрантів до Сполучених Штатів через Канаду, володіла всіма гральними закладами в цій половині штату Нью-Йорк і мала вирішальне слово при отриманні ліцензій на відкриття іподромів. Кунео обеззброював своєю зовнішністю: він мав кругле обличчя сільського пекаря; його легальним бізнесом була велика молочарська компанія. Кунео належав до того типу людей, що люблять дітей і завжди носять повні кишені цукерок, сподіваючись дати втіху комусь із власних численних онуків або неповнолітніх нащадків своїх колег. Він носив круглий м'який капелюх з опущеними вниз крисами, мов у жіночого капелюшка, від чого обличчя видавалося ще повнішим і круглішим і набувало хитрувато-веселого виразу. Він був одним з небагатьох донів, яких ні разу не заарештовували і про характер діяльності яких ніхто й не підозрював. Навіть більше, він був членом багатьох громадських комітетів, а комерційна палата Нью-Йорка одного разу голосуванням визнала його «Найкращим бізнесменом минулого року в штаті Нью-Йорк».