Дон з Детройта, який найближче з усіх присутніх стояв до позиції свого друга Корлеоне, також виступив проти нього в інтересах справи:
— Я не вірю в наркотики, — заявив він. — Кілька років я вже плачу своїм людям надбавку, щоб вони не встрявали в цю справу. Але ніщо не допомагає. Як не один, то другий підходить до них із пропозицією: у мене є порошок, поклади три-чотири тисячі, заробиш на розповсюдженні п'ятдесят тисяч. Хто ж може відмовитися від таких шалених прибутків? І люди так захоплюються цим стороннім заробітком, що занедбують справи, за які я їм плачу. Наркотики дають великі гроші. І прибутки від них дедалі більшають. Неможливо зупинити розповсюдження наркотиків, отже, ми мусимо взяти це діло під свій контроль і тримати його в рамках пристойності. Я не хочу, щоб його провадили поблизу шкіл, щоб продавали дітям. Це ганьба. У своєму місті я намагатимуся обмежити розповсюдження наркотиків тими районами, де живуть негри й кольорові. Це найкраща, найспокійніша клієнтура, та й усе одно — це бидло. У них немає поваги навіть до себе самих. Кат їх бери, хай занапащають свої душі наркотиками. Але щось треба зробити, ми не можемо просто дозволяти людям творити, що їм заманеться і підставляти всіх нас під удар.
Виступ детройтського дона зустріли голосним шепотом схвалення. Він попав у точку. Навіть за особливу плату людей не можна утримати від торгівлі наркотиками. Щодо зауваження про дітей, то це вже його надмірна чутливість. Ну хто таки продаватиме наркотики дітям? Звідки в дітей візьмуться гроші? А щодо зауваження про кольорових, то його ніхто й не слухав. Негрів взагалі не брали до уваги, їх ніхто й не вважав за суспільну силу. Вони дозволяли суспільству нехтувати себе, і це зайвий раз свідчило, що на них не варто зважати, а нагадавши про них, дон з Детройта тільки показав, що він ухиляється до другорядних моментів.
Виступили всі дони як один. Усі засуджували торгівлю наркотиками, як брудну справу, що може наробити лиха, але погоджувалися, що їй, на жаль, нема як запобігти. Просто цей бізнес дає скажені гроші, отже, все одно з'являться люди, які візьмуться за нього, — така вже людська натура.
Нарешті домовилися: торгівлю наркотиками дозволити, а дон Корлеоне надаватиме їй на Сході певної юридичної протекції. Оптові операції, очевидно, мали взяти на себе «родини» Барціні й Татталья. Покінчивши з цією справою, нарада могла розглянути інші питання, що викликали загальний інтерес. Належало вирішити багато складних проблем. Ухвалили, що Лас-Вегас і Майамі залишаються вільними містами, в яких за бажанням можуть розгортати операції всі «родини». Цим містам, як визнавали всі, належало майбутнє. Домовилися також, що там не слід дозволяти дрібного хуліганства, всіх дрібних злочинців слід прогнати звідти. Ухвалили, що у важливих випадках, коли треба здійснити смертний вирок, який, проте, міг би викликати небажану хвилю громадського обурення, звертатися за дозволом до цієї поважної ради. Погодилися утримувати своїх озброєних людей від кривавих чвар та актів помсти з особистих мотивів. Ухвалили, що «родини», коли треба, робитимуть одна одній різні послуги, як-от відрядження фахівців для виконання смертних вироків, технічна допомога в підкупі юстиції, яка в певних випадках буває доконечною. Ці неформальні переговори на найвищому рівні забирали багато часу, і довелось робити перерву на обід, щоб тут-таки в залі трохи випити й підкріпитися біля буфету. Нарешті дон Барціні спробував закрити засідання.
— Отже, все вирішено, — заявив він. — Ми встановили мир, і дозвольте мені висловити мою повагу донові Корлеоне, що його ми всі знаємо вже багато років як людину слова. Якщо виникнуть ще якісь розходження, ми можемо зібратися знову; немає сенсу вдруге припускатися таких дурниць. З мого боку ніяких заперечень немає, я радий, що все в владналося.
Лише Філіпп Татталья був трохи стурбований. Вбивство Сантіно Корлеоне зробило його найуразливішою постаттю серед усіх присутніх у тому випадку, якщо знову спалахне війна. І він уперше виголосив довгу промову.
— Я згоден з усім, що тут ухвалили, і готовий забути нещастя, що випало на мою долю. Але мені б хотілося почути ясні запевнення від Корлеоне. Чи не замислить він якоїсь особистої помсти? З часом, коли його позиції, можливо стануть міцніші, чи не забуде він, що ми заприсяглися в дружбі? Звідки мені знати; ану ж через три-чотири роки він вирішить, що з ним обійшлися не по правді, що його проти власної волі схилили до угоди, і відкине цю угоду? Невже нам доведеться постійно остерігатися один одного? Чи справді це буде мир не тільки в справах, а й у душі? Чи дасть Корлеоне нам усім свої запевнення, як ось я даю їх зараз?