Треба було погодити багато деталей. Фелікс мусив свідчити переконливо, отже, він мав знати деякі справжні подробиці цієї події. Крім того, йому також треба було вказати на причетність капітана до розповсюдження наркотиків. Потім треба було переконати офіціанта ресторану «Луна», щоб він упізнав у Феліксі Боккікйо вбивцю. Останнє вимагало деякої сміливості, бо прикмети були зовсім не ті, Фелікс Боккікйо на багато нижчий і кремезніший. Але це брав на себе дон Корлеоне. А оскільки засуджений дуже вірив у вищу освіту й диплом коледжу, йому захотілося, щоб його діти також закінчили коледж. Отже, дон Корлеоне мав оплатити додатково вищу освіту тих дітей. Потім треба було запевнити клан Боккікйо, що нема найменших шансів на зміну смертного вироку по першій справі. Нові зізнання, безумовно, ставили крапку в долі й без того майже приреченого Фелікса Боккікйо.
Зробили все, заплатили гроші, встановили необхідний зв'язок з засудженим, щоб його проінструктувати. Нарешті план привели в дію. Зізнання були передруковані в газетах під великими заголовками. Все чудово вдалося. Але дон Корлеоне, як завжди дуже обережний, вичекав, поки Фелікса Боккікйо через чотири місяці після суду посадили на електричний стілець, і аж тоді сказав, що Майкл може повертатися додому.
Розділ 22
Минув рік після вбивства Сонні, а Люсі Манчіні все ще побивалася за ним, оплакувала його, як не оплакувала свого милого жодна коханка у жодній з дотеперішніх любовних історій. І її почуття не були платонічними мареннями школярки чи пориваннями відданої дружини. Ні, вона страждала не від самотності через втрату «друга життя» не тому, що їй не вистачало його шаленого темпераменту. У неї не залишилось ні сентиментальних спогадів про його подарунки, ні дівчачого обожнювання омріяного героя, вона вже не пам'ятала його посмішки, грайливого блиску в його очах у відповідь на її ласкаві слова, чи дотепні зауваження.
Ні. Вона шкодувала з поважнішої причини. Сонні був єдиним чоловіком у світі, який давав її плоті статеву втіху. А через свою молодість і недосвідченість вона і досі була переконана, що ніхто інший на таке не здатний.
І ось тепер, роком пізніше, вона загоряла в цілющому повітрі Невади. Біля її ніг стрункий білявий молодик бавився пальчиками на її ступнях. Суботнього полудня вони лежали біля готельного плавального басейну, і, незважаючи на те, що вони були не самі, його рука мандрувала все вище й вище по її непокритому стегну.
— Ой, Джулісе, перестань, — озвалась Люсі. — Я думала, що лікарі принаймні не такі недоумкуваті, як інші люди.
Джуліс усміхнувся до неї.
— Я ж лікар із Лас-Вегаса. — Він полоскотав їй внутрішній бік стегна і з подивом відзначив, як шалено збуджує її навіть отака дрібничка. Це було написано на її обличчі, хоча вона й намагалася приховати свої відчуття. Вона справді була дуже простою, незіпсованою дівчиною. Чому йому не вдавалось намовити її на близькість? Він хотів знайти причину, проте йому ніколи і в голову не спадала така дурниця, як втрачене кохання, якому немає заміни. Ось під його рукою була жива плоть і вона вимагала живої ж плоті. Доктор Джуліс Сігал вирішив сьогодні ввечері у своєму готельному номері розпочати генеральний наступ на неї. Він хотів досягти взаємності безхитрісно, але якщо доведеться вдатися до хитрощів, він готовий і на таке. Звичайно, в інтересах науки. А поза тим це бідолашне дівчисько саме хоче, аж шкварчить.
— Джулісе, перестань, прошу тебе, перестань. — її голос Дрижав. Джуліс був сама слухняність.
— Добре, золотко. — Він поклав голову їй на коліна, щоб задрімати, використовуючи її м'які стегна як подушку. Його дивувало її ухиляння від любощів, хоча її тіло аж пашіло. Коли вона поклала руку йому на чоло, щоб пригладити йому чуприну, він перехопив її за зап'ясток і затримав у любовному заграванні. Насправді ж він перевіряв пульс, і серце колотилось несамовито. Він матиме її сьогодні і з'ясує, що за чортівня приховується за цим усім. Цілком впевнений у собі, Джуліс задрімав.
Люсі спостерігала відпочиваючих біля басейну. Вона ніколи й гадки не мала, що в її житті стануться такі величезні зміни протягом двох неповних років. Вона ніколи не жалкувала з приводу свого «глупства» на весіллі Конні Корлеоне. Ніколи в її житті не було нічого кращого, вона подумки знову й знову переживала ту свою пригоду. Переживала вона знову й знову й події наступних місяців.
Сонні Корлеоне зустрічався з нею раз на тиждень, інколи частіше, інколи рідше. Поки минав час від зустрічі до зустрічі, її тіло жило як в катуваннях. Їхні почуття одне до одного були найзвичайнісінькими, позбавленими поетичності чи якогось там інтелектуалізму. То була любов найвульгарнішого ґатунку: плотська любов — владний потяг до протилежної статі.