Тепер, після вісімнадцяти місяців, проведених у Лас-Вегасі, Люсі, на свій подив, почувала себе майже щасливою. Іноді ночами вона мріяла про Сонні, лежала з розплющеними очима і голубила свої мрії, аж поки не засинала. Після нього вона не мала чоловіків. Але життя в Лас-Вегасі її влаштовувало, вона купалась у плавальних басейнах готелів, на вітрильнику ходила по озеру Мід, а у вільний день їздила на машині в пустелю. Вона схудла, і це пішло на користь її фігурі. Вона працювала у готелі адміністраторкою відділу обслуговування клієнтури і не мала нічого спільного з Фредді, хоча той побачивши її, завжди зупинявся і перекидався з нею кількома словами. Її вразили зміни, що відбулися з Фредді. Він став бабієм, вишукано вдягався і, здається, має справжній хист до керування гральним закладом. Він заправляв і готелем, що взагалі не характерне для власників казино. Завдяки тривалому і спечному літньому сезону а може, через своє більш активне сексуальне життя він теж став худіший, а голлівудські костюмери надали йому вигляд майже невідпорного галантного курортного дженджика
Коли минуло шість місяців, навідався Том Хейген, що побачити, як їй ведеться. Щомісяця вона отримувала чек на шістсот доларів, на додаток до її платні. Хейген пояснив що треба вказати джерело, з якого нібито надходили ті гроші, і попросив її підписати доручення на його ім'я, щоб він мав змогу належно розпоряджатися грішми. Він також пояснив їй, що суто символічно вона вважатиметься власницею п'яти процентів акцій готелю, в якому працювала, їй доведеться пройти через юридичні формальності, передбачені законодавством штату Невада, але про все те подбають за неї, і їй перепаде мінімум клопоту. Проте без його згоди Люсі не повинна розпатякувати про цю домовленість. Вона буде юридично захищена з усіх боків, і її гроші будуть забезпечені. Якщо до неї звернуться представники властей чи судових органів, хай вона просто переадресує їх на свого адвоката, і її залишать у спокої.
Люсі погодилась. Вона розуміла, про що йдеться, але не мала заперечень проти того, як її використовували. Це виглядало, як резонна послуга з її боку. Але коли Хейген попросив її приглядати за тим, що відбувається в готелі і навколо нього, приглядати за Фредді і його босом, котрий як основний власник акцій заправляв справами готелю, Люсі відповіла:
— Томе, чи ти хочеш, щоб я шпигувала за Фредді?
— Його батько непокоїться його долею, — осміхнувся Хейген. — Фредді надміру заприятелював з Моу Гріном, і ми хочемо бути певними, що він не встряне в якусь халепу.
Том не став пояснювати їй, що дон підтримував будівництво цього готелю в лас-вегаській пустелі не лише для того, щоб надати притулок своєму синові, а хотів тут отаборитися і започаткувати новий великий бізнес.
Саме невдовзі після цієї бесіди доктор Джуліс Сігал став працювати лікарем у готелі. Він був вельми худий, красивий і привабливий і здавався надто молодим як для лікаря, принаймні, так вважала Люсі. Вона познайомилася з ним, коли у неї на руці, біля зап'ястка, вискочила гуля. Та гуля непокоїла її кілька днів, аж поки вона не пішла в кабінет лікаря в своєму готелі. У приймальні сиділи дві дівчини з тих, що танцювали в кабаре, і перешіптувалися між собою. Вони були «персиковими блондинками», з тих красунь, що їм Люсі завжди заздрила. Дівчатка мали ангельський вигляд. Проте одна з них заявила:
— Клянусь тобі, якщо ще раз підхоплю трипер, я кину ці танці.
Коли доктор Джуліс Сігал прочинив двері і жестом запропонував одній з танцюристок зайти, Люсі намірилася піти звідси, і якби це було щось більш особисте і серйозніші , вона б так і вчинила. На лікареві були не костюмні штани і сорочка з відкритим комірцем. Окуляри в роговій оправі і його спокійні стримані манери дещо поліпшували враження, проте він мав неофіційний вигляд, а, як чимало старомодних людей, Люсі вважала, що медицина і фривольна розхристаність несумісні.
Коли вона нарешті опинилася в кабінеті, його впевнена манера триматися розвіяла остаточно всі її побоювання. Він майже не говорив, але водночас і не був брутальний, випиляв уважність, не поспішав. Люсі спитала його про гулю, і він терпляче пояснив їй, що то досить звичайне фіброзне утворення, воно ні в якому разі не може бути злоякісне ним чи давати привід для серйозного занепокоєння. Він узяв важкий медичний посібник і наказав:
— Витягніть вперед вашу руку.
Вона слухняно випростала руку. Він уперше посміхнувся до неї.