А ще йому весь час здавалося, що у нього «важке лице». Доктор Таца пояснив, що це також наслідок тиску кісток на нерв, до зрощування кісток цьому легко було б запобігти з допомогою нескладного хірургічного інструмента, на зразок ложки, ним ставлять кістку на місце. Але тепер, говорив лікар, треба в лікарні Палермо зробити серйозну операцію, на обличчі йому мусять знову розламати кістки. Для Майкла цих пояснень було досить. Він відмовився. І все ж таки більше за біль і за постійний нежить йому дошкуляло відчуття важкості свого обличчя.
Цього дня їм так і не пощастило дістатися до берега. Пройшовши майже п'ятнадцять миль, Майкл і його вівчарі зупинилися в тихій зеленій прохолоді помаранчевого гайка, щоб пообідати і підкріпитися вином. Фабріціо патякав про те, як він коли-небудь поїде в Америку. Під'ївши, відпочивали в затінку, а Фабріціо, розстібнувши сорочку, поворушив м'язами на череві, і татуювання ожило. Голі коханці на грудях Фабріціо заворушилися, кинджал, загнаний рукою ревнивого чоловіка в їхні тіла, також почав рухатися. Це забавляло їх. Якраз за цим зайняттям Майкла, як говорять сицилійці, «оперіщила громовиця».
Нижче помаранчевого гайка простяглися зеленою смугою поля баронового помістя. Далі по дорозі від гайка стояла вілла, вона мала настільки римський вигляд, що здавалось, її відкопали з руїн Помпеї. Це був, власне, невеличкий палац з просторою мармуровою галереєю й грецькими колонами. Якраз між цими колонами й з'явилася зграйка сільських дівчаток на чолі з двома огрядними матронами, вдягненими в чорне. Очевидно, що вони були з села й приходили виконати свій старовинний обов'язок перед місцевим бароном — прибрати і підготувати віллу для перебування на ній барона взимку. А тепер поспішали в поле збирати квіти, якими прикрасять свої оселі. Збирали рожеві квітки сулла, пурпурові гліцінії, перемішуючи їх з помаранчевим і цитриновим цвітом. Дівчата, не помічаючи чоловіків у гайку, підходили щораз ближче.
Сукенки з дешевої барвистої матерії щільно облягали їхні тіла. Усім їм було десь під двадцять, але на цій залитій сонцем землі вони вже встигли сформуватися в дорослих жінок. Трійко дівчаток погналися за четвертою, вона тікала якраз до їхнього гайка. Дівчина тримала в лівій руці пурпурове гроно винограду, а правою обривала великі ягоди й жбурляла у своїх переслідувачок. Її розвихрене кучеряве волосся було майже такого ж пурпурово-темного кольору, як і виноградне гроно, а туге тіло, здається, аж випорскувало з тендітної шкіри.
Якраз перед гайком вона затрималась, помітивши чоловічі сорочки. Завмерла на самих кінчиках пальців, готова, як лань, миттю зірватися з місця. Тепер чоловіки могли з невеликої відстані розгледіти риси її обличчя.
Вона вся була з овалів — овальної форми очі, кістки на її обличчі, контури її брів. Каштанового кольору шкіра, а очі величезні, темно-голубі чи темно-карі, з темними довгими віями, що, здавалося, затіняли миловидне обличчя. Привабливі опуклі уста, хоча й невеликі, солодкі, але не хтиві темно-рожеві й соковиті, як виноградні грона. Дівчина була настільки чарівна, що Фабріціо пробурмотів: «Ісусе Христе, чисто як моя душа, чи не вмираю я», — він жартував, але слова вихопилися хриплувато. Немовби почувши це зауваження, дівчина стала на повну ногу, крутнулась і побігла назад до своїх переслідувачок. Під вузьким платтячком її стегна ворушилися як у олениці — так само непристойно й з тією ж невинною хтивістю. Коли догнала своїх подруг, озирнулася ще раз, і її обличчя було як темна порожнеча на полі, прибраному барвистим квітом. Простягнула руку з повною жменею виноградин і показала на гайок. Дівчатка побігли, сміючись, а огрядні матрони в чорному, щось буркочучи, подалися слідом за ними.
Схаменувшись, Майкл Корлеоне побачив, що він уже зірвався на ноги, серце калатало йому в грудях, а голова йшла обертом. Кров шугала по всьому тілу, сягаючи його найвіддаленіших куточків, била навіть у кінчики пальців на руках, на ногах. З поривом вітру усі пахтіння острова разом наринули на нього: цвітіння апельсинів і лимонів, запахи винограду й квітів. Здавалося, що тіло живе саме по собі, не підкоряючись йому. І тут він почув, що обидва вівчарі регочуть.
— Що, тебе оперіщила громовиця, га? — запитав Фабріціо, ляскаючи його по плечі. Навіть Кало виявив дружнє розуміння, потріпав Майкла по руці, промовляючи: «Легше на поворотах». Але голос звучав приязно. А Майкла немов ударило машиною на дорозі. Фабріціо подав пляшку з вином, і Майкл надовго припав до неї. Вино повернуло ясність мислення.