Побачивши, що ними нарешті опанувала належна уважність, Майкл наказав:
— Приведіть цього чоловіка до мене.
Вівчарі вже не вагалися. Почепили на плечі свої лупари й пішли в темнувате прохолодне кафе. Кількома секундами пізніше з'явилися знову, між ними йшов власник кафе. Коротун виглядав зовсім не переляканим, проте його гнів був уже дещо стриманіший. Майкл, відкинувшись на стільці, якусь мить уважно вивчав цього чоловіка. А потім сказав заспокійливо:
— Я розумію, що балачками про твою доньку я образив тебе. Отже, вибач мені. Я чужинець і не знаю як слід ваших звичаїв. Але повір, я не мав на увазі образити тебе чи виказати неповагу.
Вівчарі-охоронці були вражені. Майкл ніколи не розмовляв з ними таким тоном. Тепер він говорив владним голосом, хоча й висловлював вибачення. Власник кафе зітнув плечима і ще більше нашорошився, оскільки побачив, що розмовляє не з сільським хлопцем.
— Хто ти й чого тобі треба від моєї доньки?
Не вагаючись ні хвилини, Майкл відповів:
— Я американець, на Сицилії ховаюсь від американської поліції. Мене звуть Майкл. Ти можеш повідомити про це поліцію й заробиш собі ціле багатство, але тоді твоя донька замість того, щоб знайти собі чоловіка, втратить батька. У всякому разі, я хочу побачитися з твоєю донькою. З твого дозволу й під наглядом родини. З дотриманням усіх правил і звичаїв. З усією пристойністю. Я порядна людина й не збираюся збезчестити твою доньку. Хочу зустрітися з нею, поговорити, і тоді, якщо це відповідатиме нашим обопільним побажанням, женитися на ній. Якщо ні — ти більше ніколи мене не побачиш. Зрештою, я їй можу видатися несимпатичним, а з цим нічого не вдієш. Але коли настане відповідний момент, я розповім тобі про себе все, що повинен знати батько дружини.
Усі троє дивилися на нього з подивом. Фабріціо благоговійно прошепотів: «Та це ж справжнісінька громовиця». Здається, вперше власник кафе уже не був такий впевнений чи такий обурений, як перед тим, він взагалі не знав, чи варто гніватися. Нарешті запитав:
— Чи ти друг наших друзів?
Оскільки пересічний сицилієць ніколи не вимовить вголос слово «мафія» — це було найбільше, що міг собі дозволити власник кафе, запитуючи у Майкла, чи він не є членом мафії. Як правило, саме так і питали, але ніколи в людини, якою не цікавилися.
— Ні, — відповів Майкл, — я чужинець.
Власник кафе ще раз зиркнув на його покалічену щоку, на цибаті ноги, які нечасто зустрічаються на Сицилії. Він подивився на обох вівчарів, що носили свої лупари у всіх на виду, не криючись, нікого не побоюючись, пригадав, як вони пішли в кафе й повідомили, що їхній падроне хоче перетворити з ним. Власник гаркнув тоді їм: хай краще той байстрюк забирається з тераси, але один з вівчарів порадив йому:
— Повір мені, буде краще, якщо ти вийдеш і сам з ним поговориш.
І щось-таки змусило його вийти. А тепер щось підказало йому: було б краще виказати цьому незнайомцю деяку гостинність. Він мовив:
— Приходь у неділю пополудні. Мене звуть Вітеллі, а мій будинок стоїть он там на горі, над селом. Але приходь сюди в кафе, а я вже приведу тебе додому.
Фабріціо рипнувся щось сказати, але Майкл так зиркнув на нього, що у вівчаря відразу язик присох до зубів. Це також не залишилося поза увагою Вітеллі. Отже, коли Майкл встав і простягнув йому руку, власник кафе потис її і посмішкою на устах. Він ще наведе довідки, і якщо отримає невтішні відомості, то завжди зможе зустріти Майкла зі своїми синами, котрі також розуміються на рушницях. У власника кафе теж були зв'язки з «друзями друзів». Але щось підказувало йому, що це один з тих несподіваних щасливих подарунків долі, в які вірить кожний сицилієць, щось підказувало йому, що врода його дочки принесе щастя, а її сімейству достаток. І це непогано. Бо місцеві хлопці уже починають увиватися навколо неї, а цей чужинець з покаліченим обличчям може їх відлякати. Вітеллі показуючи свою добру волю, дав незнайомцям на дорогу пляшку свого найкращого вина. Він помітив, що по рахунку розплатився один з вівчарів. Це створило на нього ще більше враження, бо доводило, що Майкл справді повелівав людьми, котрі його супроводжували.
Майкл втратив охоту до пішої прогулянки. Побачивши гараж, найняв машину з водієм, і той доставив їх до Корлеоне, а десь перед вечерею вівчарі, очевидно, вже оповістили доктора Таца про те, що трапилося. Бо цього вечора, в саду, доктор Таца повідомив дона Томмазіно:
— Сьогодні нашого друга оперіщила громовиця.
Здається новина не вразила дона Томмазіно. Він пробуркотів:
— Я б хотів щоб блискавиця оперіщила декого з молодиків у Палермо,може б, тоді вони дали мені спокій. — Він мав на увазі новочасних ватажків мафії з великих міст Палермо, котрі кидали виклик могутності старої гвардії, до якої він належав. Майкл сказав Томмазіно: