Майкл ввічливо повідомив:
— Я готовий завжди розповісти вам усе, що ви б хотіли знати.
— Я не допитливий чоловік, — підняв руку сеньйор Вітеллі. — Спершу побачимо, чи виникне в цьому потреба. А тепер я тебе приймаю в моєму домі як друга дона Томмазіно.
Хоча в ніс йому закапали якісь ліки, Майкл нюхом відчув присутність дівчини в кімнаті. Він обернувся й побачив її в аркових дверях, що вели до задньої половини дому. Пахло щойно зірваними квітами й цитриновим цвітом, хоча не було ніяких квітів в її чорним-чорному кучерявому волоссі, в її простому чорному платті, очевидно, найкращому — святковому. Дівчина швидко глянула на нього й ніяково посміхнулася, а потім опустила долу очі й присіла біля матері.
І знову Майкл відчув, як йому перехопило дихання, як по всьому тілу кров рознесла не тільки жадання, а якусь навіжену чуттєву несамовитість. Вперше він зрозумів традиційну ревнивість італійських чоловіків. У цю мить ладен був убити будь-кого, хто б насмілився доторкнутися до цієї дівчини, хто б наважився зазіхати на неї, кому б заманулося забрати її від нього. Він зараз дорожив нею, наче скнара золотою монетою, марив нею, як сільський орендар, що мріє про власну землю. Ніщо не може зупинити його від володіння нею, від того, щоб замкнути її в домі й тримати лише для себе. Не хотів, щоб ще хтось дивився на неї. Коли вона повернулася, щоб посміхнутися до одного з своїх братів, Майкл, навіть не усвідомлюючи того, глянув на хлопця поглядом убивці. Родина бачила: наявний класичний випадок «громовиці» — і це всіх заспокоїло. Доки вони поберуться, цей молодий чоловік буде як тісто в руках їхньої доньки. Після весілля все, звісно, зміниться, але це вже не матиме значення.
Майкл і собі купив у Палермо новий одяг, і родина бачила, що він не якийсь там селянин, а дон. Покалічене обличчя не надавало йому такого жахливого вигляду, як йому здавалося, оскільки неушкоджена половина обличчя була настільки гарною, що його каліцтво навіть надавало йому певної симпатичності. І у всякому разі в цій країні, щоб називатися калікою, треба витримати порівняння з цілим натовпом фізично спотворених людей.
Не криючись, Майкл розглядав дівчину, миловидні овали її обличчя. Тепер він бачив, що її губи майже сині, настільки густа кров пульсувала в них. Промовив, не наважуючись назвати її по імені:
— Цими днями я бачив тебе коло помаранчевого гайка. Коли ти втекла. Сподіваюсь, я не перелякав тебе?
Вона лише на мить підняла на нього очі й заперечливо хитнула головою. Але з очей йшла така чарівлива сила, що Майкл відвів погляд. Мати докірливо зауважила:
— Аполлонія, скажи щось бідному хлопцю. Він проїхав таку відстань, щоб зустрітися з тобою.
Але довгі дівочі вії залишалися опущеними вниз, немов крила над її очима. Майкл вручив їй подарунок, загорнутий її золотистий папірець, і дівчина поклала пакунок на коліна. Батько підказав:
— Розгорни, дівчино. — Але вона і надалі сиділа непорушно. В неї були маленькі смагляві руки, неначе у хлопчиська. Мати взяла й сама миттю розкрила пакунок, проте з необхідною обережністю, щоб не розірвати коштовний папір. Червона оксамитова скринька для ювелірних коштовностей примусила її на мить зупинитися, вона ще ніколи в житті не тримала в руках таких речей і не знала, як розкривається замочок. Проте відкрила майже інстинктивно і вийняла подарунок.
У неї в руці блищав ваговитий золотий ланцюжок, який носять замість намиста. Подарунок навівав благоговійну побожність не лише тому, що красномовно засвідчував свою коштовність, але й тому, що в цьому суспільстві золотий дарунок був також заявою про серйозність намірів. Він був рівнозначний пропозиції заключити шлюб, чи точніше сигналом про намір зробити пропозицію одружитися. Не могло бути жодних сумнівів щодо намірів чужоземця Так само, як і щодо його майнового стану.
Аполлонія все ще не доторкнулась до подарунка. Мати тримала його в руках, щоб Аполлонія могла побачити його, донька на мить підвела довгі вії, а потім глянула прямо на Майкла серйозними карими очима і промовила: «Грація».
Він вперше почув її голос. В ньому була й оксамитова ніжність, і сором'язливість молодості, він задзвенів, як дзвіночок, у вухах Майкла, котрий і надалі не дивився на неї, розмовляючи з її батьком і матір'ю, тому що при погляді на дівчину надто знічувався. Але він помітив, що, незважаючи на старомодний вільний крій сукні, її тіло майже світилося крізь одяг надзвичайною чутливістю. І помітив, як темнішала її кремова шкіра, коли кров приливала їй до лиця.