Таксист, якого вона зупинила, рішуче відмовлявся везти її на Лонг-Біч, поки вона не нагородила його усмішкою й не запевнила, що заплатить йому удвічі за лічильником. Їхали майже годину. Оселя на Лонг-Біч дуже змінилася проти того, як вона бачила її востаннє. Навколо неї піднімалася залізна огорожа, а виїзд перекривали залізні ворота. Чоловік у вузьких штанях і білому піджаку поверх червоної сорочки відкрив ворота, просунув голову в таксі, щоб подивитися на лічильник, і тицьнув водієві кілька банкнот. Побачивши, що водій задоволений отриманою сумою, Кей вийшла й подалася до центрального будинку.
Пані Корлеоне сама відчинила й привітала Кей палкими обіймами, чим немало її здивувала. Оглянувши її допитливим оком, зробила висновок:
— Ти вродлива дівчина.
Потім додала:
— Що за дурні мої сини.
Вона пропустила Кей у дім і повела на кухню, де на столі вже стояла тарілка з печивом, а на плиті закипала кава.
— Майкл скоро повернеться, — сказала вона. — Ти зробиш йому приємну несподіванку.
Вони сіли, стара примусила Кей їсти, а тим часом з великою цікавістю розпитувала її. Їй страшенно сподобалося і те, що Кей учителює в школі, і що вона приїхала в Нью-Йорк побачитися з давніми подругами, і що їй лише двадцять чотири роки. Вона весь час притакувала головою, немов всі ці відомості збігалися з якимись внутрішніми розрахунками. Кей дуже нервувала й лише відповіла на запитання, ні про що не розпитуючи.
Спершу вона побачила його з кухні крізь вікно. Перед будинком зупинилася машина, й з неї вийшли двоє. Потім Майкл. Він став і щось сказав одному з двох. Він стояв лівим боком до неї, його лице здавалося вдавлене,пом’яте, як пластмасове обличчя ляльки, розтоптано, вередливою дитиною. Навдивовижу, це не зменшило його вроди в її очах, тільки зворушило Кей до сліз. Вона бачила, як, уже підходячи до будинку, він приклав сніжно-білого носовичка до носа.
Вона почула, як ляснули двері, чула його ходу через передпокій до кухні, і, ось він зупинився в дверях, побачивши її й матір. Спочатку застиг нерухомо, а потім ледь посміхнувся; знівечена половина обличчя не давала всміхнутися ширше. І Кей, що збиралася лише холодне промовити: «Добрий день», — схопилася зі стільця і кинулась йому в обійми, ткнувшись обличчям в його плече. Він поцілував її у вологу щоку й пригортав до себе, аж поки вона перестала, схлипувати, а потім відвів її до машини, махнув охоронцям щоб залишили їх самих, посадив поряд себе і повіз; вона щоб трохи причепуритись, витерла хусточкою залишки косметики з обличчя.
— Я не збиралася ревти, — сказала Кей, — Просто мене ніхто не попередив, що тебе так знівечено.
Майкл засміявся й доторкнувся рукою до скаліченої половини обличчя.
— Ти про оце? Пусте, ушкоджено нерв, тому в мене завжди нежить. Але думаю тепер вдома лікарі щось зроблять. Знаєш я не міг писати тобі, чи якось інакше передати, — сказав Майкл. — Ти повинна зрозуміти це насамперед.
— У мене є одне місце в Нью-Йорку. Поїдемо зразу туди, чи тобі хочеться спочатку пообідати й щось випити в ресторані?
— Я не голодна, — відповіла Кей.
Якийсь час їхали до Нью-Йорка мовчки.
— Ну як, одержала диплом? — поцікавився Майкл.
— Так. Тепер я викладаю в початковій школі в своєму місті Що, нарешті знайшли того, хто насправді вбив капітана і ти тепер зміг повернутися додому?
Якусь хвильку Майкл не відповідав.
— Так, знайшли. Про це писалось в усіх нью-йоркських газетах. Ти хіба не читала?
Кей полегшено засміялась: адже Майкл стверджував, що він не вбивця.
— Ми вдома передплачуємо лише «Нью-Йорк Таймс», — відповіла вона. — Мабуть, ця новина загубилася десь на вісімдесят дев'ятій сторінці. Якби повідомлення потрапило мені на очі, я б подзвонила твоїй матері раніше. — Кей помовчала, тоді повела далі: — Твоя мати якось чудно говорила, спочатку я майже впевнилася, що це справді зробив ти. А сьогодні, перед тим, як ти приїхав, коли ми пили з нею каву, вона розповіла про того навісного чоловіка, що зізнався.
— Може, й моя мати спочатку думала, що це я.
— Твоя рідна мати? — здивувалася Кей.
Майкл усміхнувся.
— Матері як полісмени. Вони завжди підозрюють найгірше.
Майкл залишив машину в платному гаражі на Малбері-стріт; власник гаража, видно, знав його. Тоді повів Кей за ріг старого будинку з темного бурого каменю, який добре пасував до непоказної околиці. У Майкла був ключ від вхідних дверей, і коли вони зайшли всередину, Кей побачила, що дім обставлено розкішно, мов оселю мільйонера. Майкл провів її нагору в приміщення, які складалися з величезної кімнати, так само великої кухні та спальні. В кімнаті у кутку стояв бар із напоями, і Майкл змішав обом по коктейлю. Вони вмостилися вдвох на канапі, й Майкл тихо промовив: