— Грандіозно, грандіозно, — невиразним, хоча й не зовсім п'яним голосом повторював Ніно. — Джоні, нумо зіграємо проти цих виродків. У мене щаслива рука. Ми дамо їм бубни з червою.
Джоні сидів навпроти нього на ослінчику під ноги.
— Ти ж знаєш, що я не граю. Ніно, як ти себе почуваєш? — запитав Джоні.
— Краще всіх, — посміхнувся йому Ніно. — Опівночі до мене завітають курви, тоді повечеряю і знову сяду за гральний стіл. Чуєш? Я зірвав тут найбільший куш — майже п'ятдесят тисяч — на мене тут цілий тиждень дивилися чортом.
— Атож, — озвався Джоні Фонтане. — А кому ти залишиш твої тисячі, коли загнешся к такій матері?
Ніно спорожнив свою склянку.
— Джоні, де в бісового батька ти набув свою репутацію бабника? Ти ж як молокосос. Їй-богу, Джоні, туристи в цьому місті мають більше втіхи, ніж ти.
— Ага, — озвався Джоні. — Тобі допомогти дістатися до столу?
Ніно ледве підвівся і сів на диван, рішуче опустивши ноги на килим.
— Сам впораюсь, — відказав він, випускаючи склянку на підлогу. Ніно встав і пройшов доволі твердо до грального столу. Дилер уже був напоготові. Старший групи стояв за дилером і чекав. Запасний здавач карт вгніздився на стільці осторонь від столу. Офіціанточка всілась напохваті, щоб не пропустити жодного знаку від Ніно Валенті. Ніно постукав пучками по зеленому столу.
— Жетони, — велів він. Старший витяг з кишені блокнот, заповнив сторінку і поклав її разом з невеликою авторучкою перед Ніно.
— Прошу, містере Валенті, — мовив він. — Як завжди, починаємо з п'яти тисяч.
Ніно нашкрябав на папірці внизу свій підпис, старший поклав розписку собі в кишеню і кивнув дилерові.
Дилер навдивовижу спритними пальцями витяг купки чорно-золотавих стодоларових жетонів з вроблених у столі гнізд. Не пройшло й п'яти секунд, як перед Ніно вже стояло п'ять рівних стовпчиків стодоларових жетонів — по десять штук у кожному стовпчику.
На зеленому сукні було позначено шість білих квадратів, трохи більших за гральні карти, проти кожного місця для гравця. Ніно зробив ставки — по одному жетону — на три з цих квадратів, отже, він грав у три руки по сто доларів. Він відмовився підвищувати ставку по всіх трьох номерах, а дилер засвітив шістку — програшну карту, отже, дилер програв. Ніно згріб свої жетони і позирнув на Джоні Фонтане.
— Непоганий початок, скажи, Джоні?
Джоні посміхнувся. Звичайно, такі гравці, як Ніно, під час гри не підписували квитанцій. Для високої клієнтури достатньо й усної домовленості. Можливо, в казино побоювалися, що Ніно, напившись, не пам'ятатиме своїх ставок, їм було невтямки, що Ніно ніколи не забував.
Ніно вигравав і після третього кола підняв палець, даючи знак офіціантці. Дівчина змоталась до бару в кінці номера і принесла в простій склянці його улюблене канадське віскі. Ніно взяв склянку правою, а потім перебрав її в ліву руку, щоб правою обхопити офіціантку.
— Золотко, посидь біля мене, зіграй кілька номерів, принеси мені щастя.
Офіціанточка була вельми вродливою дівчиною, проте від Джоні не приховалося, що це холоднокровна пройда і ніяка не особистість, хоча й старалася нею бути. Вона обдарувала Ніно широкою посмішкою, але її думки були зайняті одним з чорно-золотавих жетонів. «Якого біса вона сама не зіграє?» — подумав Джоні. Він пожалкував, що Ніно не підшукав собі за свої гроші чогось кращого.
Ніно дозволив офіціантці пограти на кількох його номерах декілька кругів, а тоді дав їй одного жетона і ляпаса по сідниці, спроваджуючи від столу. Джоні жестом попросив її принести коктейль. Що вона й зробила, але так, ніби грала найдраматичніший епізод з найдраматичнішого за всю історію кінофільму. Вона застосувала всі свої принади на славнозвісного Джоні Фонтане. Її очі блищали інтимним запрошенням, її хода з вихилясами була найсексуальнішою, яку тільки можна собі уявити, вуста ледь-ледь розтулені ніби вона була готова прикипіти ними до жаданого об’єкта її очевидної чуттєвості. Вона нагадувала самицю під час гону, але все це було напускне. «О боже, ще одна», — подумав Джоні Фонтане.
Зазвичай жінки вдавалися до таких коників, коли хотіли покласти його з собою в ліжко. Їм таланило, лише коли він був добряче п'яний та сьогодні Джоні не був під газом Він винагородив офіціантку однією із своїх знаменитих усмішок і сказав:
— Дякую, золотко.
Дівчина глянула на нього і розтягла губи у вдячній усмішці, її очі затуманились і затяглись поволокою, тіло напружилося, бо її торс був ледь відхилений назад від довгих витончених ніг в ріденьких панчішках. Здавалося, що у її тілі акумулювалося величезне напруження, груди ніби набрякли і загрозливо роздималися в тоненькій, туго облягаючій блузці. Потім її тіло сіпнулося, як натягнута струна, мало не видобуваючи з себе сексуальні акорди. Враження було таке, ніби вона відчула оргазм лише від усмішки Джоні Фонтане, від його слів: «Дякую, золотко». Виконано непогано. Кращого Джоні бачити не доводилось. Але, навчений життям, він знав, що все це напускне, і міг сміливо закладатися, що дівулі, які відмочували такі номери, були дешевою шушваллю.