Тепер він став успішним незалежним кінопродюсером, і в нього був такий же, а може, й більший, вплив, як тоді, коли він був співаком. Вродливі вертихвістки упадали довкола нього, як і раніше, хоча і з практичних міркувань. У нього був власний літак, він жив ще розкішніше, мав спеціальні податкові пільги, які надаються не артистам, а лише бізнесменам. Якого ж дідька було йому ще треба, що йому дошкуляло?
Він знав, що саме. Лоб йому замалим не розривався, в ніздрях пекло, в горлі горіло. Подолати цей зуд можна було лише співаючи, але він боявся навіть взяти ноту. Він з цього приводу побував у Джуліса Сігала і поцікавився, коли можна було б заспівати. Джуліс відповів, що будь-коли, якщо буде таке бажання. Отож він спробував, але голос звучав так хрипко і так нікчемо, що Джоні відразу ж залишив свої спроби. А наступного дня його горло боліло немилосердно, хоча якось інакше, ніж до видалення поліпів. Не просто боліло, вогнем палило. Він боявся співати, боявся, що назавжди втратить голос або зіпсує його.
А якщо він не міг співати, то пса варте все інше. Спів — це єдине його справжнє покликання. Не виключено, що він розумівся на співі й уподобаній ним музиці краще за будь-кого в цілому світі. Так, він знав, що тут він неперевершений. За всі ці роки він став справжнім фахівцем. Ніхто не вказував йому, чи так, чи не так, у нього не було потреби звірятися з іншими. Він розумівся. Яка втрата, яка прикра втрата.
У п'ятницю він надумав провести вихідні з Вірджінією і дітьми. Він подзвонив їй, як завжди, щоб попередити про своє прибуття. А фактично для того, щоб дати їй можливість відмовитися. Але вона ніколи не заперечувала. Жодного разу за всі роки їхнього розлучення. Бо вона ніколи не могла бути проти зустрічі її дочок з їхнім батьком. Ну й стерво, подумав Джоні. Йому поталанило з Вірджінією. І хоча він розумів, що вона було йому не байдужішою від будь-якої іншої жінки в його житті, вони обоє не могли знову розпочати спільне статеве життя. Можливо, коли їм виповниться по шістдесят п'ять, у віці, коли вже люди виходять на пенсію, вони разом відійдуть від активного життя, від усіх справ, від усього.
Але дійсність зіпсувала його мрії. Коли він приїхав, то побачив, що Вірджинія не в гуморі, обидві дівчинки також не в захопленні від зустрічі з ним, бо їм обіцяно на вихідні відвідини якихось подруг на каліфорнійському ранчо, де вони можуть покататися на конях.
Він сказав Вірджинії, щоб вона відправила дівчат на ранчо, і на прощання поцілував їх, винагородивши чарівливою усмішкою. Він чудово їх розумів. Яка дитина не віддала б перевагу можливості погасати на коні десь на ранчо перед перспективою нидіти з буркотливим батьком, який також нерадісно несе свої батьківські обов'язки. А Вірджинії він сказав:
— Я трохи вип'ю у тебе і теж побіжу.
— Добре, — відповіла вона. У неї був один з її поганих днів, що траплялись доволі рідко, але траплялись. їй було нелегко вести таке життя. Вона дивилась, як він знову налив собі, на цей раз майже повну склянку.
— Для чого ти себе підбадьорюєш? — запитала вона. — У тебе все чудово складається. От ніколи б не сказала, що з тебе вийде такий успішний бізнесмен.
— Це нехитра штука, — посміхнувся у відповідь їй Джоні. В той же час він подумав: так ось де собака заритий. Він розумів жінок і збагнув, що Вірджинії недобре, бо їй здавалося, що у нього в житті все йде як по маслу. Жінкам завжди не по собі, коли вони бачать, що їхні чоловіки живуть собі на втіху. Їх це дратує. У них тоді меншає впевненості, що і надалі вдаватиметься попихати чоловіками завдяки почуттям, сексуальному потягу чи шлюбним узам. Отож швидше для того, щоб підбадьорити її, ніж щоб поскаржитися, Джоні сказав:
— Яке все це має, у бісового батька, значення, якщо я не можу співати.
Вірджинія озвалась дещо роздратовано:
— О Джоні, ти ж не маленький. Тобі вже за тридцять п'ять. Чого б це ти мав і досі сушити собі голову через оті дурні співи? Хай там що, а, ставши продюсером, ти заробляєш значно більше.