Джоні зиркнув на неї здивовано і відповів:
— Я співак і люблю співати. При чому тут мій вік?
— Мені ніколи не подобалося твої співи, — не вгавала Вірджинія. — Тепер, коли ти довів, що здатний робити фільми, я рада, що ти не можеш співати.
Їх обох здивувала лють, з якою Джоні відповів:
— Це найдурніша, найпаскудніша річ, яку ти могла мені сказати. — Він був уражений. Як тільки Вірджинії могло прийти таке в голову, чому вона так не любила його?
Вірджинію потішило, що її слова зачепили його за живе, а також що він вибухнув такою брутальною люттю до неї.
— А як ти думаєш, — говорила вона, — мала б я себе почувати, коли всі оті дівахи умлівали біля тебе через той твій спів? Як би ти зреагував, якщо б я задрала спідницю і з голим задом носилась по вулиці, спокушуючи бахурів? Оце і є суть твоїх співів, і я завжди благала, щоб ти втратив голос і більше ніколи не співав. Але то було ще до нашого розлучення.
Джоні допив свою склянку.
— Ти нічого не розумієш. Нічогісінько. — Він пройшов на кухню і подзвонив Ніно. Вони швидко домовилися поїхати разом до Палм Спрінгс на вихідні. Джоні дав Ніно номер телефону однієї дівчини, щоб той подзвонив цій справді незіпсутій молодій красуні, з якою він хотів трохи розважитися. «Вона приведе дівчину і для тебе, — сказав Джоні. — За годину я буду у тебе».
Вірджинія розпрощалася з ним. Та йому було начхати, це був один з тих небагатьох випадків, коли він сердився на неї. Чорт з нею, він просто дасть собі волю на уїк-енді, щоб википіла вся отрута з його організму.
І справді, в Палм Спрінгс все чудово вдалось. Джоні мав там власний будинок, о цій порі року він завжди був відкритий і забезпечений обслугою. Обидва дівчиська були ще надто молоденькі, щоб уміти надати справжню насолоду; і не лізли зі шкури, щоб добитися чогось для себе. До них приходили гості, щоб поспілкуватися біля басейну, і так тривало аж до вечері. Ніно з своєю дівчиною пішов до себе в кімнату, щоб прибратися до вечері і пожирувати з нею нашвидкуруч, поки був розгарячілий від сонця. Джоні був не в гуморі і спровадив свою дівчину, коротеньку яскраву блондинку Тіну, до душу саму. Він ніколи не міг злягатися з жінками після сварок з Вірджинією.
Джоні пройшов у кімнату з скляними стінами, що виходили у внутрішній дворик. Ту стояло піаніно. Співаючи з джазом, він любив поблазнювати біля піаніно, просто задля сміху, отож він міг вибрати пісеньку у псевдосеренадному стилі. Джоні сів за інструмент і повправлявся під супровід піаніно, дуже обережно, фактично промугикував, не співаючи, рядок або два. Він і не помітив, як у кімнаті з'явилась Тіна, вона зробила для нього коктейль і присіла поруч біля піаніно. Він зіграв кілька мелодій, і вона мугикала разом з ним. Потім Джоні залишив її біля інструмента, а сам пішов прийняти душ. У душі він заспівав, майже зречитативив, короткий пасаж. Потім вдягнувся і зійшов униз. Тіна і досі сиділа в самоті, Ніно чи все ще порався зі своєю дівчиною, чи вже наливався віскі.
Джоні знову сів за піаніно, а Тіна вийшла помилуватись басейном. Він затягнув одну із своїх колишніх пісень. У горлі не пекло. Звуки виходили дещо приглушені, але у відповідному тембрі. Він дивився на піаніно. Тіна все ще була надворі за зачиненими скляними дверима і не могла його чути, йому не хотілось, щоб хтось чув, як він співає. Джоні знову завів давнішню серенаду, свою улюблену. Він співав на повний голос, немовби перед ним були слухачі, брав найскладніші колінця, чекаючи на звичний пекучий біль в горлянці, але болю не було. Він прислухався до свого голосу, який звучав дещо незвично, але добре. Він був густішим, це був чоловічий голос, не хлопчачий, а соковитий, подумалось йому, густий і соковитий. Джоні закінчив пісню, розслабляючись, і сидів за піаніно, обмірковуючи свій спів.
— Непогано, старий, — почувся голос Ніно, — зовсім непогано.
Джоні круто розвернувся. Ніно сам стояв у прочинених дверях. Його дівчини з ним не було. Джоні зітхнув з полегшенням. його не бентежило, що його вправи почув Ніно.
— Так, — сказав Джоні, — давай спекаємося цих шмаркачок. Спровадимо їх додому.
— Спроваджуй сам, — сказав Ніно, — вони славні пацанки, не хочу їх ображати. До того ж я щойно вдовольнив мою двічі. І як воно виглядатиме, якщо я відшию її, навіть не пригостивши вечерею?
— Дідько з ними, подумав Джоні. Хай собі слухають, навіть якщо він і звучить паскудно. Він подзвонив знайомому керівникові джаз-оркестру з Палм Спрінгс і попросив прислати мандоліну для Ніно. Музикант заперечував: «Послухай, таж ніхто у Каліфорнії не грає на мандоліні». Джоні гаркнув: «Кажу тобі, добудь, і зась».