Майкл Корлеоне пробув цілий день з Кей, Томом і Фредді в наріжній кімнаті-бібліотеці. До них проводили людей, які хотіли побачити його, щоб висловити своє співчуття. Майкл приймав їх вельми ввічливо, навіть якщо дехто з них, звертаючись до нього, називав його Хрещеним або доном Майклом; лише Кей помітила, що він тоді невдоволено стискав губи.
Клеменца й Тессіо зайшли, щоб приєднатися до родини небіжчика, і Майкл сам налив і підніс їм випити. Трохи переговорили про справи. Майкл повідомив їх, що маєток з усіма будинками продається одній будівельній компанії. За неймовірно вигідну ціну — і це було ще одне свідчення геніальності великого дона.
Всі розуміли, що тепер імперія повністю переходить на Захід. Що «родина» Корлеоне зліквідує всі свої справи в Нью-Йорку. Для цього треба було лише дочекатися відставки чи смерті дона.
Хтось нагадав, що майже десять років, від самого весілля Конні Корлеоне з Карло Ріцці, в цьому домі не збиралося стільки люду. Майкл підійшов до вікна, що виходило в садок. Колись давно вони з Кей сиділи в цьому садку, й гадки не маючи, що на Майкла чекає така дивна доля. Його батько, вмираючи, сказав: «Яке гарне життя». Майкл не пригадував, щоб його батько коли-небудь філософував про смерть, ніби дон надто поважав смерть, щоб говорити про неї.
Час був їхати на кладовище. Час ховати великого дона. Майкл узяв за руку Кей і вийшов у садок, щоб приєднатися до похоронної процесії. За доновою труною йшли капореджіме з їхніми людьми, а потім усі ті скромні люди, що їх благословив Хрещений за своє життя. Пекар Назоріне, вдова Коломбо з синами й незліченні ряди інших людей із світу, яким він правив. Були навіть його вороги, що прийшли віддати йому шану.
Майкл дивився на процесію з ледь помітною ввічливою посмішкою. Його ніщо не дивувало. «Так, — думав він, — якщо я, вмираючи, зможу сказати, що життя гарне, якщо зможу так само вірити в себе, тоді ніщо не матиме значення». Він наслідуватиме свого батька. Піклуватиметься дітьми, сім'єю, своїм світом. Але його діти ростимуть в іншому світі. Вони стануть лікарями, артистами, науковцями, губернаторами, президентами. Ким завгодно. Він подбає, щоб вони приєдналися до вселюдської родини, проте, як могутній і обережний батько, він, безперечно, не спускатиме ока з цієї вселюдської родини.
***
Вранці наступного дня всі важливі особи «родини» Корлеоне зібралися в маєтку. Перед дванадцятою їх впустили в порожній будинок дона. Приймав їх Майкл Корлеоне.
Люди майже заповнили наріжну кімнату-бібліотеку. Тут були обидва капореджіме — Клеменца й Тессіо; Рокко Лампоне з розсудливим, тямущим виразом на обличчі; дуже тихий Карло Ріцці — людина, що знає своє місце; Том Хейген, що залишив свої суто юридичні обов'язки, щоб допомогти в цю нелегку годину; Альберт Нері, який намагався стояти ближче до Майкла, підносячи запальничку до сигарети нового дона, наливаючи йому в склянку віскі — всіляко демонстрував беззастережну вірність, незважаючи на недавнє лихо в «родині» Корлеоне.
Смерть дона була великим нещастям для «родини». Вона, здавалося, втратила половину своєї сили й майже всі шанси в переговорах із спілкою Барціні-Татталья. Це знав кожен із присутніх у кімнаті, всі чекали, що скаже Майкл, бо в їхніх очах він ще не був новим доном, він не заслужив ні цього становища, ні цього титулу. Якби Хрещений жив, він би забезпечив для сина становище ватажка, а так усе ще вилами по воді писане.
Майкл зачекав, поки Нері підніс усім по келиху. А потім тихо проказав:
— Я розумію ваші почуття. Всі ви поважали мого батька, а тепер вам доводиться непокоїтися за себе й за свої родини. Дехто гадає, як усе це вплине на наші попередні наміри та мої обіцянки. Що ж, відповідь буде така: ніяк. Усе йтиме своїм звичаєм, як досі.
Клеменца схитнув своєю здоровенною буйволячою головою. Його волосся посивіло, а риси обличчя ще більше розпливлися від жиру.